• In English
  • Інтерв’ю Віце-прем’єр-міністра - Міністра з питань стратегічних галузей промисловості Олега Уруського УНІА «УКРІНФОРМ», 2.09.2020
    опубліковано 03 вересня 2020 року о 12:55


    Україна й Туреччина активно рухаються до створення стратегічного альянсу


    Цього місяця Україна й Туреччина запланували провести черговий раунд переговорів з торгово-економічного співробітництва, минулого тижня відбувся насичений візит української делегації до Анкари й Стамбула на чолі з Віце-прем’єр-міністром Олегом Уруським. У Києві й Анкарі кажуть, що двосторонні відносини і в політичному, і в економічному вимірах перебувають на підйомі й мають добрі перспективи для розвитку та нарощування. Серед ключових сфер – військова промисловість.

    Про перспективи створення стратегічного альянсу, співпрацю з Туреччиною в ОПК розмовляємо з Віце-прем’єр-міністром – Міністром з питань стратегічних галузей промисловості України Олегом Уруським.

    ТУРЕЧЧИНА ЗА 15 РОКІВ ПЕРЕЙШЛА ВІД НАПІВМАНУФАКТУРНОГО ДО СУЧАСНОГО ВИРОБНИЦТВА

    - Олегу Семеновичу, за вашими словами, востаннє ви відвідували турецькі підприємства у 2005 році, й тепер цікаво було б подивитися на зміни, що відбулися за ці роки. Поділіться, будь ласка, враженнями.

    - Вразило багато чого. Звичайно, порівняно з 2005 роком, у Туреччині відбулися значні зміни. У країні організовано власне виробництво безпілотників, сучасних оптико-електронних систем, налагоджено спільне виробництво вертольотів і багато іншого. Це результат колективного стратегічного мислення турецької влади. Державою було поставлене завдання – знайти фінансування для оборонного комплексу, й Уряд ці завдання планомірно виконував і намагався дотримуватися прийнятих планів і проектів.

    Промислове виробництво в Туреччині сьогодні вирізняється високим рівнем автоматизації, порівняно з напівмануфактурним ще 15 років тому. За багатьма напрямками упроваджено та освоєно сучасні технологічні процеси, які не поступаються тим, що реалізовані в передових країнах світу. Водночас турки прагнуть максимально одомашнювати виробництво та інтенсивно шукають в усьому світі й запозичують сучасні технології, яких бракує в країні.

    Особливо вражають турецька працьовитість і прагнення до створення власного виробництва.

    УКРАЇНІ, З ЇЇ ВИРОБНИЧИМ І НАУКОВИМ ПОТЕНЦІАЛОМ, СЛІД ПОБОРОТИСЯ ЗА СВІТОВІ РИНКИ

    - Турецька модель, зокрема щодо управління в оборонній галузі, може частково лягти в основну нової української моделі. Чи є вже ідея – що саме хочемо втілити в себе, а що з турецького досвіду точно застосовувати не станемо?

    - Є багато речей, які варто було б запозичити. Так, у Туреччині втілено ідею оборонного виробництва, де як державні, так і приватні підприємства мають рівні права та можливості. Крім того, передбачено створення під контролем влади спільних підприємств з іноземним капіталом і технологіями. Залучення іноземних інвестицій дає змогу не тільки збільшити фінансові вкладення в галузь, а й так само залучити ексклюзивні технології, які належать іноземній компанії. Така політика по-східному тонка, однак водночас по-європейськи прагматична. І дає свої плоди.

    Крім того, у Туреччині приватний сектор інвестує в наукомісткі й сучасні види озброєння. При цьому демонструється максимальний результат при мінімальних капітальних вкладеннях. Створюються нові конкурентоспроможні зразки. Наприклад, ті самі безпілотники.

    Ще один важливий момент. Турки поступово нарощували свої технологічні можливості. При цьому починали із серійного виробництва окремих компонентів до відомих на весь світ зразків озброєння і поступово переходили до самостійного створення готових виробів. Це торкається широкого спектру продукції. Одним із прикладів є участь у виробництві запасних частин до американського винищувача F-35, щоправда, американці відмовилися від їх закупівлі через контракт Туреччини з Росією щодо ЗРС С-400.

    Україні теж варто поборотися за ринок запасних частин у світі, адже для цього є достатньо і наукового, й виробничого потенціалу. Маємо колосальний досвід у сферах літакобудування, кораблебудування, виробництва бронетехніки й засобів радіолокації, модернізації озброєння колишнього Радянського Союзу. Потрапивши у світовий ланцюжок виробників, ми зможемо відкрити для себе широкі можливості, які в підсумку сприятимуть розвиткові власної технологічної бази й самостійному створенню сучасних зразків ОВТ, що відповідатимуть світовим стандартам.

    Ще одна річ, яку також варто було б реалізувати в Україні, – це створення спільних центрів з ремонту озброєння в тих країнах, які його використовують.

    ПАРТНЕРСТВО З ТУРЕЧЧИНОЮ – ЦЕ ПЕРЕДУСІМ СПІЛЬНЕ ВИРОБНИЦТВО

    - Після зустрічі з президентом Туреччини ви сказали, що рівень відносин дає змогу говорити про створення стратегічного альянсу в оборонній галузі. Про що саме йдеться? Про спільні підприємства, асоціації окремих підприємств?

    - Стратегічний рівень відносин з Туреччиною, так само як рівень взаємодії та розуміння одне одного як партнерів, дає змогу говорити про те, що ми активно рухаємося до створення стратегічного альянсу. Це буде черговий крок до поглиблення наших відносин, до нових взаємовигідних проектів.

    Потенційний спектр взаємодії українських і турецьких підприємств достатньо широкий. Поки що першим кроком може бути створення спільних підприємств або співпраця окремих компаній наших країн в авіабудуванні, виробництві бронетехніки, ракетобудуванні, радіоелектронній боротьбі, приладобудуванні (оптико-електроніка) та двигунобудуванні. Тут ми бачимо спільний інтерес в обох країнах, адже є можливості взаємодоповнювати одне одного при створенні сучасних зразків ОВТ.

    - Це буде паритетне партнерство і чи передаватимуться технології?

    - Щодо передачі технологій питання не стоїть. Ідеться про виробництво спільного продукту, який складатиметься з компонентів, котрі можуть бути виготовлені частково в Україні, частково в Туреччині. Для прикладу: ми можемо випускати двигуни для безпілотника, а вони – шасі. Для мінімізації витрат та в подальшому конкурентоспроможності готового продукту логічним продовженням співпраці є створення спільного підприємства.

    Сьогодні Україна має низку переваг для розгортання окремих виробництв на своїй території, яке ми максимально використовуватимемо (наукова база, кваліфікований і недорогий трудовий ресурс).

    - Уже успішно реалізується проект виробництва двигунів ДП «Івченко-Прогрес», які тут ставлять на БПЛА Akıncı. Які подальші спільні кроки в авіабудуванні?

    - Є низка цікавих напрямків взаємодії між Україною та Туреччиною в авіаційній галузі. Серед перспективних – співпраця у створенні ударного безпілотного винищувача. Це може бути великий проект, у якому є взаємний інтерес. Безпілотний літак-винищувач може отримати доопрацьований український турбореактивний двигун.

    - Свого часу МВС Туреччини цікавилося літаком Ан-178. Програмою візиту було заплановано зустріч з Міністром внутрішніх справ Туреччини Сулейманом Сойлу, але її скасували. Чи це означає, що той проект більше не цікавий Туреччині?

    - Зовсім ні. Тема з Ан-178 не закрита. Дещо змінився формат взаємодії. Турецька сторона досі зацікавлена в наших літаках. Ми обговорюємо можливість подальшого співробітництва за цим напрямком, адже реалізація проекту відкриває непогані перспективи як для вітчизняного виробника, так і для турецького споживача.

    СТВОРЕННЯ МІНІСТЕРСТВА СТРАТЕГІЧНИХ ГАЛУЗЕЙ – УЖЕ НА ЕТАПІ ФОРМУВАННЯ ШТАТІВ

    - Питання щодо розвитку української промисловості... На якому етапі процес створення Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України зараз?

    - Нині тривають організаційні процеси щодо відповідного нормативно-правого врегулювання роботи міністерства, відбувається формування штатів. Найближчим часом очікується ухвалення положення про основні засади й пріоритети відомства. Тобто є певні бюрократичні процедури, які потрібно пройти. Важко сказати точно, коли всі питання будуть врегульовані, однак робимо все, щоб це було здійснено в максимально стислі терміни.

    - Чи плануєте системну роботу з представниками професійних асоціацій тих чи інших галузей?

    - Безумовно. У липні 2020 року я вже мав низку зустрічей та робочих нарад за участю представників української промисловості, зокрема Українського союзу промисловців і підприємців, Ради Федерації роботодавців України, Торгово-промислової палати, Ліги оборонних підприємств та інших. Формується відповідний пакет заходів задля налагодження ефективного керування галузями. З боку представників промисловців України є підтримка та готовність до різноманітних перспективних проектів, які допоможуть у створенні робочих місць, залученні інвестицій і в цілому розвитку економіки.

    Загалом міністерство відкрите до діалогу як з державними, так і з приватними компаніями, асоціаціями та об’єднаннями виробників.

    SPACE-X – ПРИКЛАД ТОГО, ЯК ПРИВАТНИКИ ЗМОГЛИ БІЛЬШ ЕФЕКТИВНО ВИКОРИСТОВУВАТИ ФІНАНСОВИЙ РЕСУРС

    - Чи можете коротко окреслити світові тенденції розвитку стратегічних галузей у цілому та окремих підприємств зокрема?

    - Зупинюся на оборонній промисловості. На мій погляд, можна виділити низку загальних тенденцій у галузі, а саме – отримання доходів від продажу (експорту) озброєння як пріоритет розвитку виробництва; мінімізацію витрат шляхом інвестування в нові типи озброєння та військової техніки, які демонструють свою ефективність. Маємо конкуренцію «легкого» озброєння з «важкою» технікою. Наразі бачимо здатність вирішувати ці завдання при мінімальних фінансових витратах.

    Сьогодні багато країн поступово втрачають монополію на розробку й виробництво стратегічних озброєнь, допустивши до цих процесів приватні компанії. Нам усім добре відомий приклад американської SpaceX у космічній сфері. Приватники змогли більш ефективно використовувати як фінансовий ресурс, так і наукові дослідження. При цьому збережено монополію жорсткого контролю як технологій, так і готової продукції, держава стежить за поширенням і продажем озброєння.

    КІЛЬКІСТЬ СПЕЦЕКСПОРТЕРІВ ТА ВПЛИВ НА НИХ УКРОБОРОНПРОМУ СЛІД ЗМЕНШИТИ

    - На чому маємо зосередити увагу, аби досягати своїх цілей?

    - Україна не має часу покладатися на майбутній прибуток від виробництв, створення яких займе кілька років. Основним напрямком сьогодні має бути допомога наявним промисловим виробництвам.

    Треба знайти ринки збуту для тих товарів, які можуть бути зроблені сьогодні. Це стосується насамперед завоювання ринків країн третього світу з метою підтримки нашого виробника, пошуку ринків, на яких наша сьогоднішня продукція є конкурентоспроможною. Це дасть змогу вижити промисловості в поточних, м’яко кажучи, непростих умовах.

    Необхідно, використовуючи наші переваги (територіальні й економічні, ситуацію на ринку праці), максимально стимулювати створення виробництв на нашій території – від елементарної переробки сировини до відновлення роботи підприємств, у тому числі за рахунок державного замовлення. Це дасть змогу акумулювати ресурс для розвитку.

    Варто створювати умови для організації виробництв і залучення інвесторів як для нових спільних підприємств, так і розвитку наукомістких технологій. Це дасть змогу розвиватися і рости.

    Необхідно відновити економічні зв'язки з країнами, які є традиційними ринками збуту продукції оборонно-промислового комплексу України, і були втрачені з різних причин, зокрема через тиск з боку конкурентів та організовані корупційні скандали довкола наших спецекспортерів. Загалом з метою ефективного управління військовою та стратегічною промисловістю необхідно зменшити кількість спецекспортерів, а також обмежити вплив на них з боку ДК «Укроборонпром».

    - На вашу думку, яке сьогодні місце України у світовій номенклатурі й до чого ми врешті прагнемо?

    - Наша країна цікава на світовому ринку озброєння та військової техніки. Передусім це стосується виробництва бронетехніки, авіації, ракетного озброєння, протитанкових комплексів та радіолокаційних засобів. Щонайменше нам потрібно сконцентруватися на розвитку цих напрямків промислового виробництва. Свого часу Україна входила до п’ятірки експортерів ОВТ у світі. Пріоритетом має стати, як мінімум, відновлення своїх позицій.

    Ольга Будник, Анкара