ГРОЙСМАН В.Б. – Доброго дня, шановні колеги!

Перед початком засідання Уряду я би хотів оголосити хвилину мовчання за, на мій погляд, великою жінкою, людиною великого серця, щирої душі – Уповноваженою Уряду з прав людей з інвалідністю Раїсою Панасюк.

Абсолютно світла. Абсолютно відкрита, щира. Людина, яка допомагала, я би сказав, мільйонам і змінювала свідомість багатьох. Людина, яка опікувалася ближніми, яка робила світ кращим.

Ще минулого Уряду Раєчка сиділа тут, а так трапилося, що її не стало. Давайте вшануємо її пам'ять хвилиною мовчання.

(Хвилина мовчання)

ГРОЙСМАН В.Б. – Прошу сідати.

Хто її знав, той мене зрозуміє. Вона була, дійсно, дуже світлою, дуже щирою, дуже відкритою людиною і дуже багато зробила роботи для людей з інвалідністю, безбар'єрність.

Я з нею працював 12 років. Вона мене навчила дивитися на світ, у тому числі враховуючи й ті проблеми, з якими люди стикаються з інвалідністю.

Ми не все можемо змінити в один день, але наше розуміння того, що це потребує особливого підходу і формування взагалі нової свідомості, я думаю, що це є дуже й дуже важливим.

Шановні колеги, порядок денний сформовано за пропозицією урядових комітетів і міністрів. Перед тим я би хотів декілька слів сказати.

Ми сьогодні розглянемо питання по освіті і питання по аграрному сектору, фактично: питання підготовки кадрів і питання розвитку економіки.

У другому кварталі ми мали попередні дані, що ВВП країни зростає до 3,6%. Сьогодні є уточнені дані – це вже 3,8%. Важливо те, що є нормальний темп, темп зростання вироблення валової продукції в країні, кінцевого споживання. Це означає, що у людей більше роботи, ми більше виробляємо продукції та послуг, і економіка розвивається.

Де б я не був, під час зустрічі з багатьма підприємцями всі ставлять питання про те, що вже сьогодні в Україні не вистачає кваліфікованих кадрів. Але ми також розуміємо, що підготовку таких кадрів здійснює система професійно-технічної освіти. І те, що вона теж не реформована, як багато проблем десятиріччями, дала нам величезні виклики і проблеми, що підготовка кадрів, куди держава витрачає серйозні кошти, є не такою кваліфікованою, як сьогодні є вакансії на ринку праці в Україні.

Тому наше завдання змінювати цю систему. І один з важливих факторів – це запровадження дуальної освіти. Розумію, що люди не зовсім розуміють значення цього слова, воно прийшло до нас з-за кордону, але йдеться про те, щоб створити партнерство між освітянами, освітянськими закладами професійно-технічної освіти і реальними підприємствами, де наші діти, коли ми їх готуємо як кваліфікованих фахівців, могли теорію отримати в закладі, а практичні заняття, вже практичну підготовку – паралельно на реальних підприємствах, з реальним технологічним устаткуванням і т. д.

Тобто це якісно, це більш швидко і це в партнерстві з реальним сектором економіки. Це означає, що цей місток буде побудований достатньо серйозно.

Ми почали займатися цим під лідерством Лілії Михайлівни (Гриневич. – Ред.), як тільки сформувався Уряд. Зараз вже є напрацьовані стратегічні рішення, але є також і пілотні проекти в Україні, які вже використовують цю практику. Ця система дуже подібна до німецької системи підготовки кадрів. Тобто підготовка кадрів є для нас надзвичайно важливою.

Як наслідок, якщо економіка зростає, це означає, що і попит на людську працю зростає, це означає, що і конкуренція за фахівців буде зростати. Це означає, що зарплата має зростати. І наша ціль, що середня зарплата по країні до кінця року має бути не менше 10 тис. грн. Я думаю, що ми дуже на доброму шляху, щоб це відбулося.

Але треба зазначити ще одне. Я абсолютний реаліст. Ще поки що люди не зовсім відчувають цей зріст. Якщо це зростання було б більш довготривале, стійке і збільшене, люди почнуть це відчувати вже на своєму житті. Я вже говорив про те, що стабільні ціни, вищі зарплати, стабільна національна валюта - і, відповідним чином, у нас буде абсолютне відчуття прогнозованості та майбутнього. Ми можемо розуміти, якщо ситуація стабільна, як планувати свої видатки і т. д. Це дуже важливо, і тому ми йдемо до того.

Найголовніше завдання сьогодні – утримувати це зростання, витримувати цей ріст, додати йому стійкості. Для цього потрібно розвивати різні сектори економіки, в тому числі ті, які є драйверами нашого зростання.

 Агропромисловий комплекс, який формує з переробкою 17%. Все, що ми виробимо в Україні, 17% з переробкою – це АПК. Але важливо, щоб ми також створювали і додаткові робочі місця, тому що фактично АПК уже є достатньо високотехнологічним і зайнятість там не така широка, хоча на сьогодні в секторі працює біля 3 млн людей.

Нам потрібно створювати умови для розвитку реального фермерства, коли сімейні ферми, коли фермери можуть об'єднуватися, створювати робочі місця, виробляти якісну продукцію для забезпечення в першу чергу потреб українського ринку. Це дуже важливо.

І ми створили ряд програм підтримки фермерства. Сьогодні я хотів би, щоб ми заслухали в.о. Міністра аграрної політики та продовольства, який нас поінформує, які програми працюють вдало, де потрібні коригування. Але я би дуже хотів, щоб саме фермери були вигодонабувачами цих державних програм, у тому числі на підтримку будівництва нових ферм, на садівництво. Фермерам ми сьогодні даємо можливість, але треба визначити, чи вони вже мають доступ до цих можливостей на компенсацію по міндобривах, насінню, придбанню техніки, що є дуже важливим, і т .д.

Також ми даємо сьогодні компенсацію на вирощування великої рогатої худоби в домогосподарствах у сільських подвір’ях. Це все має дійти до споживача. Це є дуже важливим.

Це з точки зору економіки. Тобто економіка починає чи продовжує зростання вже більше десяти кварталів. Ми маємо те, що цей ріст стає більшим, хоча ми планували, що цього року буде 3%, подивимося по кінцю року, яка буде ситуація.

Але в нас є інша проблема, і я про неї говорю не перший день. Це борги держави, які створили з 2005 року по 2013 рік. Сумарно цих боргів стало на 50 млрд дол. більше. Це один 1 трлн 300 млрд грн. Це фактично можливо півтора роки жити країні, щоб ніхто не платив жодної гривні податків. Тобто фактично це колосальний ресурс сьогодні.

І сьогодні на наші плечі випало те, що ми маємо це обслуговувати (ми це обслуговуємо ряд років). Але, з іншого боку, треба стратегію, яку ми тут, до речі, затверджували, щодо зменшення цього боргового навантаження.

І тому нам потрібна співпраця з міжнародними фінансовими організаціями, де ми можемо запозичувати, зменшувати відсотки по виплаті цих запозичень, врешті-решт повертати ті борги, які брали не ми.

Я, знаєте, іноді, коли спілкуюся з людьми, і заходить ця тема, я говорю про те, що, дивіться, взяли 50 млрд дол. (1 трлн 300 млрд). Колосальна цифра! Просто не уявляю! Я ж кажу: півторарічний бюджет країни на все повністю! За ці кошти, я думаю, що сьогодні можливо 10 років фінансувати українське військо. 10 років!  І коли люди запитують: а куди ж ці гроші поділися? В мене немає відповіді. Я не бачу, щоб у країні було побудовано щось архісерйозне.

Дивіться, кошти ці брали? Брали. Дороги занедбані? Занедбані. Енергоефективності в країні не було. Взагалі цим питанням навіть ніхто не займався. Що, лікарні стали кращими чи поліклініки? Ні. Або школи були, я не знаю, будувалися з великою швидкістю? Теж ні. Тобто просто людям давали подачки. Потім ці подачки виростали в галопуючу інфляцію і зростання в ціну на будь-що. І криза за кризою - люди входили в цю турбулентність.

У нас теж зараз межа, дуже така тонка, я би сказав. З одного боку, ми бачимо, що в нас є зростання, а з іншого боку, в нас є навантаження серйозніше. І тому нам потрібно рухатися в повній інтеграції і співпраці з нашими міжнародними фінансовими партнерами. Це теж є дуже важливим.

Тому ми на цих питаннях балансуємо. Але, я вважаю, що зростання вище 5-7% (ще ми можемо досягти) буде означати те, що ми більш вдало зможемо ці борги погашати і зменшувати навантаження на кожну українську родину в цьому борговому навантаженні. А це означає, що більше віддати зарплат, пенсій, більше ремонтувати доріг, більше фінансувати військо і так далі, і так далі, і так далі.

Тому два завдання, які зараз перед нами стоять непохитно. Це, з точки зору зростання, ріст економіки – це найголовніше завдання, щоб економіка зростала стало. Далі – підтримка тих секторів, які мають потенціал до зростання, і забезпечення національної економіки кваліфікованими українськими кадрами. Це два важливих завдання, які ми маємо виконувати в наших подальших кроках.

Тому я б просив сьогодні, думаю, що розпочнемо з Максима Петровича (Мартинюка. – Ред.). Прошу проінформувати про програми державної підтримки сільського господарства. Потім запросимо Лілію Михайлівну (Гриневич. – Ред.) з питання профтехосвіти.