• In English
  • Реформа інституційного догляду та виховання дітей – це тест на зрілість суспільства
    Міністерство соціальної політики України, опубліковано 11 лютого 2021 року о 14:24


    11 лютого відбулося засідання Міжвідомчої комісії з питань охорони дитинства, на якому розглядалися питання захисту права дитини в умовах одночасного проведення двох реформ - реформи системи інституційного догляду та виховання дітей та реформи децентралізації влади, відповідно до якої ресурси, повноваження та відповідальність щодо соціального захисту дітей передані на рівень територіальних громад.

    З огляду на виключну важливість цього питання для Уряду, вперше за роки існування комісії на засіданні були присутні три міністри, відповідальні за проведення реформи системи інституційного догляду – Міністр соціальної політики, Міністр охорони здоров’я, Міністр освіти і науки – кожен з яких підкреслив, що реформа деінституціалізації – це пріоритет та незворотність.

    Коментує Міністр соціальної політики Марина Лазебна: «Впроваджувати зміни завжди складно, одночасно скоординовано в декількох різних сферах – в рази складніше.

    Тому я щиро дякую всім, хто сьогодні бере участь у нашій роботі, але ще більше – тим, хто щодня стає поряд та бере на себе відповідальність впроваджувати ці необхідні зміни задля того, щоб діти могли зростати та виховуватись у родинах, і держава, в першу чергу, підтримувала та зберігала сім’ю для дитини. Не на словах, а на ділі, не міряючись, хто більше любить дітей.

    Хочу подякувати громадським організаціям за їх голос, мобілізацію та експертизу, за підкреслення проблем та практичний вклад у їх вирішення. Саме громадянське суспільство нещодавно поставило питання: «Чи не відбувається згортання реформи деінституціалізації?

    Сьогодні ми розширили це питання, розклали його на окремі складові, детально розібрали, що саме зроблено, які проблеми є та, як їх вирішувати:

    • Що вдалось і не вдалось зробити за чотири роки реформи деінституціалізації, які реальні причини цього. Які додаткові виклики виникли у зв’язку з децентралізацією.

    • Чи використовуємо ми ті умови, в які нас поставила пандемія та карантинні обмеження, як можливості для спільних дій в найкращих інтересах дітей, чи створюємо нові проблеми?

    • Чи готові 1 438 громад взяти на себе відповідальність за захист прав понад семи мільйонів дітей, які в них проживають, чи забезпечені вони для цього фахівцями з соціальної роботи, чи є розуміння, як оцінити потреби сімей у соціальних послугах, як забезпечити надання цих послуг?

    • Чи готові ми якісно трансформувати більше 500 закладів інституційного догляду, з яких: 119 відносяться до системи Мінсоцполітики, 38 - до системи МОЗ, 364 - до системи МОН (без ліцеїв, гімназій, військових, спортивних, наукових закладів).

    • Чи можемо ми їх не просто закрити або перейменувати, а й використати їх фахівців, методики, матеріально-технічну базу для допомоги сім’ям з дітьми і запобігання вилученню дитини з родини.

    • І, зрештою, чи готова держава відмовитись від політики «залізного кулака» та допомагати громадам розбудовувати систему захисту дітей та надання необхідних соціальних послуг.

    Я особисто впевнена, що ця реформа - наш тест на зрілість, як суспільства».