У Міжнародний день жертв насильницьких зникнень МЗС України закликає світову спільноту не залишати поза увагою долю осіб, зниклих, викрадених чи безвісти зниклих на тимчасово окупованих Росією територіях України в Криму та на Донбасі.

Прокуратурою Автономної Республіки Крим та м. Севастополь здійснюється процесуальне керівництво у 115 кримінальних провадженнях за 117 фактами насильницького зникнення, позбавлення волі та викрадення людей.

У переважній більшості випадків були виявлені факти, що свідчать про причетність до зникнень російської окупаційної влади. Зафіксовано випадки залякувань родичів зниклих, свідків, а також відсутність ефективного розслідування.

Як і в загальній картині переслідувань незгодних з політикою Москви, серед жертв насильницьких зникнень в окупованому Криму більшість становлять кримські татари.

Решат Аметов був викрадений під час одиночного мовчазного протесту проти вторгнення Росії в Крим і закатований на смерть у березні 2014 року.

Ервін Ібрагімов, член регіонального Меджлісу Бахчисарая та виконавчого комітету Всесвітнього конгресу кримських татар, викрадений 24 травня 2016 року, є зниклим без вісті до сьогодні. Ервін відкрито засуджував окупацію Криму, брав участь у захисті прав кримських татар, регулярно відвідував судові засідання за політично мотивованими справами, говорив про переслідування на міжнародних заходах.

В обох випадках правозахисники звинувачують окупаційну владу у відсутності ефективного розслідування.

Факти насильницьких зникнень українських та кримськотатарських активістів в окупованому Криму відображено в позові України проти Російської Федерації у справі про порушення російською стороною Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, який у 2017 році подано нашою державою до Міжнародного Суду ООН.

Світова спільнота має тримати такі порушення з боку Росії як держави-окупанта у фокусі своєї постійної уваги та посилювати тиск на РФ у всіх випадках насильницьких зникнень.

У цьому зв’язку важливим є посилення міжнародного тиску на Російську Федерацію з метою виконання нею зобов’язань як держави-окупанта відповідно до міжнародного гуманітарного права та міжнародного права прав людини, насамперед, що стосується гарантування права на життя, свободу та особисту недоторканність.