Ексклюзивне інтерв'ю в.о. Міністра оборони України генерал-полковника Михайла Коваля газеті "Голос України" (29 квітня 2014 року)

В. О. МІНІСТРА ОБОРОНИ МИХАЙЛО КОВАЛЬ: «АРМІЯ ЗДАТНА ДАТИ ВІДСІЧ АГРЕСОРУ»

Країна вже кілька місяців живе у стані ескалації зовнішньої агресії. Агресії нестандартної, яка прийшла, звідки не чекали... Зараз вона триває на Сході нашої держави. Проте, мимоволі, так чи інакше, її відчувають усі українці. Чи зможемо ми вистояти й зберегти єдність у цьому мілітаризованому неформаті, режисерами якого є вчорашні «добрі сусіди», залежить насамперед від нас самих. Проте захищати державу і народ від агресора має армія. Наскільки вона здатна виконати сьогодні цю свою пряму функцію, «Голос України» намагався з’ясувати у в. о. Міністра оборони України генерал-полковника Михайла Коваля.

— Збройні Сили України беруть участь в антитерористичній операції на сході країни. Які на них покладаються завдання?

— Військові з’єднані частини, що задіяні у рамках антитерористичної операції з виявлення та знешкодження сепаратистських угруповань, досить впевнено виконують поставлені завдання. Є десятки прикладів цьому. Так, 24 квітня був пік, коли російські підрозділи впритул наблизилися до нашого державного кордону. При цьому активно діяла їхня авіація: літаки йшли чітко по лінії кордону. Ті маневри — демонстративні та направлені на те, щоб змусити керівництво держави відмовитися від проведення АТО. Ці дії росіян були припинено. Операція не зупинилася.

Зауважу: мусимо проводити її у густонаселених районах. Терористи прикриваються живим щитом — жінками та дітьми. І військовослужбовці, командири спецпідрозділів СБУ та Нацгвардії добре усвідомлюють, що, крім виконання завдання зі знищення бойовиків, вони відповідають ще й за безпеку наших громадян — за їхні життя, житло, за те, що відбувається на захопленій терористами території. Тому все робиться максимально акуратно, щоб не зашкодити цивільному населенню. Ситуація дуже непроста. І на наших бійцях та командирах — велика відповідальність.

— Пане Михайле, як ви оцінюєте координацію між силовими відомствами, що задіяні в АТО?

— Координація іде на належному рівні. Вона добре спланована і в силовому, і переговорному варіантах. Ця взаємодія була чітко організована, коли на посаду керівника АТЦ призначили генерал-лейтенанта Василя Крутова. Всі питання опрацьовуємо разом. У штабі АТО кожна структура отримує чіткі завдання, які відповідають чинному законодавству. Наприклад, на підрозділи ЗСУ покладено функції блокування району, де відбувається активна фаза операції. Інші дії проводить Нацгвардія та спецпідрозділ «Альфа».

— Чому, на ваш погляд, одна й та сама подія інколи подається офіційними особами та пресою по-різному?

— Ми з вами можемо дивитися на одну подію не однаково. Я — як військовий, ви — як журналіст. Я оцінюю інформацію з точки зору фахівця, що знає, як мають виконувати свої завдання військовослужбовці. Неодноразово траплялися випадки, коли бачиш ситуацію на власні очі, а потім у ЗМІ вона трактується викривлено. Деякі представники четвертої влади, на жаль, виконують політичні замовлення. І вже у процесі жорсткої інформаційної війни із злочинця можна зробити героя, і навпаки... Наприклад, можна написати: військовослужбовець склав зброю, щоб не постраждали мирні люди. А можна сказати, що він зрадив присязі.

— Перебіг подій на сході України схожий на кримський сценарій?

— Ні. Тут іде війна, яку нам нав’язали. Війна нестандартна, некласична. У Криму українські військові не використовували зброю. Тепер вони отримали наказ: у разі виникнення небезпеки для мирного населення чи для самих військовослужбовців використовувати всі засоби, які є в арсеналі. Схиляю голову перед нашими вояками у Криму, коли вони голими руками протистояли окупантам. Але й високо оцінюю дії військовослужбовців на сході, які застосовують зброю — професіонально, прицільно, щоб не постраждали цивільні та їхнє майно.

Пам’ятаєте, коли один із військових підрозділів у Краматорську заблокували місцевими мешканцями? А потім за спинами цивільних з’явилися озброєні екстремісти й захопили БМД. Відверто кажучи, резервісти були шоковані, бо ніколи не діяли в таких умовах. Нині Міноборони чітко прогнозує розвиток подій. Розуміємо, що відбувається. У деяких аспектах ми піонери. Скажімо, вперше зіткнулися із ситуацією, коли наші громадяни перешкоджають діям військовослужбовців на нашій, українській, території. Але був інший вчинок — коли військовослужбовець в оточені сепаратистів вирвав чеку з гранати і крикнув: «Роби, як я!» Вони таки вийшли з того кільця...

Ми робимо висновки. Все враховуємо. Нині ЗСУ стоять «на крилі». Якщо б такі наші підрозділи, які є зараз, були у Криму, півострів відстояли б. Тоді у наших військових було враження, що їх забули. І ми повинні про це говорити. Тепер у солдат зовсім інший настрій: вони впевнені в собі і в державі. Я пишаюсь нашою армією! Вона пережила погані часи нехтування, штучного знищення і зараз оживає. Попри все, через що довелося пройти війську, нині воно боєздатне, патріотично налаштоване й готове до захисту свого народу та суверенітету України, готове дати відсіч будь-якому агресору, який посягне на її територію.

— Чи вживаються заходи з охорони стратегічних об’єктів?

— Так, всі вони охороняються. Минулого тижня озброєні сепаратисти намагалися захопити військові склади в Артемівську. Для підтримки невеличкого підрозділу, який охороняв цю базу зберігання, були викликані ще спеціальні підрозділи військової служби правопорядку. Штурм відбили. Крім того, ми підсилили цю базу підрозділом високомобільних десантних військ, які готові діяти у нестандартних умовах. Маємо у цих районах й резерви, які вертольотами готові швидко прибути на підкріплення.

Сепаратистами цей об’єкт був обраний недарма. Він вельми густонаселений, що обмежує можливості протидії. Вогонь можна було вести на 10—15 метрів уперед. Вище, нижче — ні. Бо там мешкають люди, зокрема й сім’ї наших військовослужбовців.

— Ви обіймаєте посаду керівника оборонного відомства вже місяць. Наскільки підвищилася боєздатність ЗСУ за цей час?

— У цей непростий період для українського народу та нашої держави Збройні Сили зробили велику справу. Впевнений, історія її оцінить. Ті, хто проводив анексію Криму, хто зараз гримає зброєю на східних кордонах, розраховували, що наша армія буде деморалізована, вона не вийде навіть із своїх військових містечок, підрозділи із західних регіонів змушені будуть замінити східні, що дало б привід для нових провокацій та спекуляцій. Цього не сталося. Військово-політичне керівництво держави разом з Верховною Радою, яка внесла необхідні згідно з вимогами ситуації зміни до законодавчо-правової бази, змогли провести часткову мобілізацію і вивести всі з’єднання та частини в район призначення. Нині всі види ЗСУ готові відбити будь-яку агресію. Кожна година, кожна хвилина грає на нас. Наша армія щомиті стає міцнішою.

Збройні Сили готові до найгіршого варіанту. А якщо так, вони зможуть зреагувати на будь-який виклик. Я заявляю як силовик, як в. о. Міністра оборони: українська армія здатна дати адекватну відсіч агресору.

— Як проходить часткова мобілізація до лав ЗСУ? Чи вона виправдана у даний період? Коли військовослужбовці, що вже відслужили свій термін, повернуться додому?

— 99% наших резервістів — зрілі чоловіки, які мають життєвий досвід і щиро люблять свою державу. Спостерігав за ними у першій танковій бригаді на Чернігівщині та в інших підрозділах. Вони демонструють професіоналізм і високі моральні якості. Навіть не міг побачити різницю: де контрактники, а де резервісти. На жаль, є 1% тих, хто не зрозумів ситуації й не готовий захищати Батьківщину у складний час. Цей відсоток з армії негайно приберемо. Його замінять справжні патріоти.

Дякую українцям, чоловікам віком 55—70 років. Отримуємо десятки тисяч звернень від тих, хто пройшов через Афганську війну, брав участь у миротворчих місіях, хто готовий узяти в руки зброю і захищати державу. Це дуже потужний резерв. Ще раз наголошую: зараз робимо ставку на зрілих чоловіків, а не на безвусу юнь.

Щодо демобілізації. Запланована низка заходів (частина має таємний характер), яка дозволить підготувати контрактників, і до вересня замінити ними тих, хто відслужив встановлений термін, і тих, хто прийшов по частковій мобілізації, та відправити на «гражданку». Це дозволить тримати Збройні Сили на високому рівні боєздатності. До речі, нині й резервіст, й офіцер запасу отримують достойну зарплату, таку, як у кадрового військового, що дозволяє їм утримувати родини.

— За яким принципом мають комплектуватися Збройні Сили України з урахуванням загроз, що виникли? Чи є необхідність «реанімувати» строкову службу?

— Необдумана політика переходу на контракт показала, до яких негативних наслідків призвела, зокрема, у Криму. Якщо б там були строковики, все могло б скластися інакше. У тій самій шостій бригаді у Перевальному служить контрактник з Феодосії, де в нього родина, дім, то, звісно, всі його думки — як залишитися тут. Наслідки тієї політики проаналізовано, щоб надалі уникнути таких помилок. Ще не створено дійсно доброї бази для підготовки контрактників. Вони мають проходити різні рівні підготовки та отримувати сертифікований диплом, як у ПТУ. А потім за спеціалізацією працювати на армію за контрактом, наприклад, механіком-водієм. Водночас Міністерство оборони має перед контрактником низку зобов’язань, які, на жаль, сьогодні не виконуються.

Армія має бути професійною. Від контрактної системи відмовлятися не варто. Це майбутнє Збройних Сил держави. Але поки що військо на практиці до цього не готове...

Щодо резервістів. Їх застосування у деяких видах ЗСУ дали свої плюси. І від цього не відмовлятимемося. Резервісти при правильному підході становитимуть потужний потенціал для української армії: у мирний час вони працюють, забезпечують свої родини, а коли сурма заграє, ці підготовлені люди поповнюють ряди війська і готові виконати завдання за призначенням.

— У ЗМІ з’явилося багато нарікань на те, як розподіляють кошти, зібрані на потреби армії народом...

— Особисто переймаюся цим питанням. Це гроші від населення, і не можна допустити жодних зловживань ними. Поки що їх не витрачаємо. Але всі процедури проведено. Підуть вони на закупівлю шоломів, бронежилетів та спальних мішків. Спочатку обговорили вартість бронежилета на рівні 4 000 гривень. Потім приносять папери, а там вже сума у 5200. Виявилося, 1200 «накинули» ще на захист шиї та промежини. Той прейскурант я забракував, залишивши куленепробивний жилет без цих додатків. Він вітчизняного виробництва, але розглядається питання закупівлі цих засобів захисту напряму у постачальників за кордоном. Повірте, за кожну копійку тих грошей звітуємо перед народом.

Ольга ВАУЛІНА, “Голос України”