В Україні з розчаруванням і занепокоєнням розцінюють окремі заяви Президента РФ Володимира Путіна в ході «прямої лінії» 17 квітня ц. р. Чимало з них прямо суперечать висловленим на Женевських переговорах запевненням російської сторони щодо її зацікавленості у деескалації ситуації навколо України та українсько-російських відносин.
Суперечливість заяв російської сторони остаточно дискредитує її позицію щодо нібито непричетності до подій в Автономній Республіці Крим та у східних регіонах України.
Так, 4 березня В. Путін категорично заперечував участь російських військових у блокуванні частин української армії в Криму, але вже 17 квітня визнав, що за т. зв. силами самооборони Криму стояли російські військовослужбовці, які, виявляється, допомагали провести «чесно» те, що російська сторона називає референдумом. Це визнання російського президента остаточно поховало міф про нібито «легітимне волевиявлення» кримчан.
Після цього наступним кроком російської сторони має стати визнання того незаперечного факту, що референдум під дулами автоматів військовослужбовців іноземної та ще й зацікавленої в його результатах держави має свою чітку назву – анексія, з усіма міжнародно-правовими наслідками, які з цього випливають.
Зневажливий тон, великодержавні нотки та псевдоісторичні висновки у висловлюваннях В. Путіна свідчать про справжнє ставлення кремлівського керівництва до громадян України як до людей, за словами самого очільника Росії, «другого сорту», наочно демонструють чого варті їх цинічні запевнення у «дружбі» і «братерстві».
Абсолютно неприйнятними вважаємо образливі заяви В. Путіна щодо представників шахтарської професії, яким, за його словами, більше нічого не потрібно, ніж «хильнути півсклянки – і на пляж» (саме так він пояснив, чому шахтарі приїжджають відпочивати до Криму). Хотіли б нагадати президенту Росії, що в Автономній Республіці Крим щороку відпочивали десятки тисяч шахтарів не лише з Україні, а й з самої Росії. Відпочивали тому, що, в переважній більшості, живучи в Росії за межею бідності, мали можливість в українському Криму отримати якісний і доступний відпочинок, відчути щиру гостинність українців, кримських татар, росіян та інших національностей, які там проживають. Анексувавши Крим і, фактично, зруйнувавши його міжнародний туристичний потенціал, Росія позбавила тепер їх і цієї можливості.
Українці завжди виступали і виступають за дружні, рівноправні, засновані на принципах взаємної поваги відносини з російським народом. Разом з тим, саме таке «псевдобратерське» ставлення до себе з боку російських можновладців протягом багатьох сторіч змушувало українців боротися за свої права, за свою незалежність, за свою національну гідність.
Любити свою державу і боротися за неї – це не є фашизм і неонацизм, як твердить В. Путін. Фашизм і неонацизм – це намагання завоювати, підкорити і принизити інший народ, іншу незалежну державу, це те, що сьогодні підступно намагається зробити Росія в Україні.
Переконані, що далеко не всі росіяни підтримують нинішні заяви і дії Кремля, зокрема щодо України. Віримо, що голос справжньої, цивілізованої і демократичної Росії звучатиме чимдалі потужніше.