У Києві біля будівлі Головпоштамту відкрився виставковий проект «Тріумф людини. Мешканці України, які пройшли нацистські концтабори». Герої виставки  - вихідці з України, які пройшли страхіття німецьких концтаборів - в Аушвіці, Бухенвальді, Дахау, Равенсбрюку та  інших. Це розповідь про 30 людських доль за дротами 11 таборів Третього Райху.

Міністр культури України Євген Нищук відзначив важливість проведення таких глибоких проектів, коли віддаючи  шану та зберігаючи пам'ять про наших співвітчизників, в центрі уваги зберігається доля конкретної особистості, роблячи історію  живою та надзвичайно проникливою.

«Впродовж багатьох  десятків років нам диктували та нав’язували певні міфи, які не мали під собою  реальних конкретних історичних фактів. Завдячуючи наполегливій роботі  науковців та численних громадських ініціатив, сьогодні відкриваються архіви, які тривалий час були заборонені, ведуться дослідження, звертається увага на конкретних особистостей, на долю цих людей. Ця виставка, яка зібрала в собі тридцять доль людей, які пройшли одинадцять найбільших нацистських концтаборів,  відтворює живі образи людей, які не просто вистояли в страхітті табірного життя, а й продовжували боротися за людську гідність та право бути вільним. Вони організовували втечі, налагоджували боротьбу всередині концтаборів, серед них дуже багато саме українців,  вихідців з України – які представляли  єврейський, ромський  та інші народи, - говорить Євген Нищук. - Ми маємо розуміти, кого ми пам’ятаємо – це ті долі, на яких ми можемо будувати свою історичну пам'ять про великий внесок українців у відновленні миру на землі. У кожного з нас є в родині люди, які пройшли крізь катівське горнило війни і сьогодні той день, коли ми маємо шанувати і пам’ятати тих, завдяки кому перемогла свобода, демократія та мирне небо над нашими головами».

Голова Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович  наголошує, що тема цього проекту є однією з маловідомих сторінок історії нашої країни - це долі тих українців різних національностей,  які пройшли через нацистські концтабори.

«Ми знаємо, що нацистські концтабори стали одним з символів нацистського тоталітарного режиму, найстрашнішого зла ХХ століття. Ми знаємо, наскільки ефективним було це зло, винищуючи, перемелюючи мільйони людей. Наша виставка про тих людей, які вийшли з горнила того пекла і залишилися людьми, зберегли в собі людські якості. Через це вона називається «Тріумф людини», - розповідає  він.

Виставка розповідає про конкретні долі ув’язнених. Остарбайтер Ігор Маліцький потрапив до концтабору ще неповнолітнім юнаком і пройшов пекло Аушвіца і Маутхаузена. Ганна Стрижкова дворічною дитиною опинилася в Аушвіці, де її використовували як донора крові. Провідник ОУН Степан Бандера провів три роки в одиночній камері концтабору Заксенхаузен за те, що відмовився відкликати Акт відновлення Української Держави 30 червня 1941 року. Генерал-майора Червоної армії Семена Ткаченка нацисти схиляли до співпраці, але він став очільником табірного підпілля. Ув’язнені в таборах вони формували мережі взаємодопомоги та підпільні організації, навіть у, здавалось, безнадійних умовах наважувалися на втечі, бунти й повстання.

На виставкових полотнах також  є історії людей, яких «батьківщина» не завжди зустрічала із розкритими обіймами. Колишні в’язні нацизму в Радянському Союзі мусили пройти через доволі принизливу процедуру державної перевірки у фільтраційних таборах НКВД. За тими, хто пройшов полон, ще довго після війни зберігалися підозри. А дехто, як онучка Івана Франка Віра, після гітлерівського концтабору потрапила у табори ГУЛАГу.

Колишня браниця страшних нацистських концтаборів Освенціма та Берген-Бельцена Анастасія Гулей  поділилася своїми спогадами про пекельні будні табірного життя.

«Я пройшла  два концтабори  і досі не знаю, як мені вдалося вижити. Мені  дуже хочеться забути багато таких страшних речей, які й досі стоять перед очима – величезна кількість людей, жінки з маленькими дітьми, що тримають в руках улюблені іграшки під браву музику, йдуть до своєї смерті, до крематорію.  Але пам'ять не дає мені попрощатися з цими згадками, з цими тяжкими моментами, ця біль залишилась зі мною назавжди», - розповіла Анастасія Гулей.