• In English
  • "Шлях до перемоги України". Авторська стаття міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби для видання Foreign Affairs (США)
    Міністерство закордонних справ України, опубліковано 14 грудня 2023 року о 15:12

    Майже два роки тому росія розпочала повномасштабне вторгнення до України. З настанням чергової воєнної зими скептичні голоси, що сумніваються в перспективах України, набирають сили. Не на дипломатичних переговорах чи військових планувальних сесіях, але радше в медіа та експертному середовищі. Більшість з них не виступають відкрито за те, щоб Україна припинила боротьбу, але їхній песимізм, підкріплений нібито прагматичними аргументами, несе явну загрозу небезпечних та хибних стратегічних наслідків.

    Такі скептики заявляють, що ситуація на полі бою не зміниться, а українці не зможуть відвоювати більше власної землі, враховуючи перевагу росії в ресурсах. Вони переконують, що міжнародна підтримка Україна слабне та різко впаде в найближчі місяці. Вони посилаються на “втому від війни” та нібито похмурі перспективи наших військ.

    Скептики мають рацію в тому, що наш нещодавній контрнаступ не призвів до блискавичного звільнення окупованої території на кшталт Харківської чи Херсонської операцій минулоріч. Оглядачі, зокрема деякі українські експерти, очікували подібних результатів у попередні кілька місяців, а коли очікування не втілилися негайно, чимало з них впали у відчай. Але цей песимізм невиправданий, і було би помилкою дозволити поразницьким настроям визначати нашу подальшу стратегію.

    Натомість ключові політичні діячі у Вашинтоні та інших столицях мають усвідомлювати ширшу картину того, що відбувається, і триматися курсу. Українська перемога потребуватиме стратегічної витримки та бачення—а кожен метр звільненої землі потребує величезної пожертви наших військових—але немає сумніву, що перемога досяжна.

    За майже два роки брутальної війни проти України, російський диктатор підняв ставки до рівня, на якому напіврішення вже неможливі. Будь-який результат, крім цілковитої поразки росії в Україні, матиме проблемні наслідки, і не лише для мої країни—він спричинить глобальний хаос, який загрожуватиме Сполученим Штатам і їхнім союзникам. Авторитарні правителі та агресори по всьому світові пильно слідкують за результатами путінської воєнної авантюри. Будь-який його успіх, навіть частковий, заохотив би їх до аналогічних дій. Водночас його поразка зробить очевидною марність подібних авантюр.

    Етапи перемоги

    Війни такого масштабу воюються стадіями. Деякі з них можуть бути більш успішними, ніж інші. Значення має кінцевий результат. Для України це повне відновлення територіальної цілісності та притягнення до відповідальності винних у міжнародних злочинах. Обидві цілі є чіткими та досяжними. Їх втілення забезпечить не лише справедливий та тривалий мир в Україні, але і гарантуватиме, що інші зловмисні сили у світі не матимуть враження, що повторення дій путіна врешті приносить результати.

    Нинішня фаза війни непроста ані для України, ані для її партнерів. Всі хочуть швидких, голлівудський проривів, які б швидко поклали край російській окупації. Наші цілі дійсно не будуть досягнуті за один день, але продовження міжнародної підтримки України з часом гарантуватиме, що локальні наступальні операції приноситимуть відчутні результати на фронті, поступово знищуючи російські війська та зриваючи плани путіна на затяжну війну.

    Деякі скептики заперечують, мовляв, такі цілі справедливі, але вони просто недосяжні. Насправді ж наші цілі залишатимуться досяжними військовим шляхом за умови збереження трьох факторів: адекватної військової допомоги, включно з винищувачами, дронами, ППО, артилерійськими снарядами та далекобійними спроможностями для ударів далеко за лінію фронту; різкого збільшення виробничих можливостей у США, Європі та Україні зокрема, як для забезпечення потреб нашої держави, так і для поповнення складів США та європейських союзників; а також за умови принципової позиції щодо можливості будь-яких переговорів з росією.

    Сукупно ці фактори забезпечать відчутний прогрес України на фронті. Але для цього необхідно не збиватися з курсу та не узагальнювати, що боротьба безнадійна, бо якась з її стадій не виправдала надій оглядачів. Навіть попри масштабні виклики Україна досягла визначних результатів у попередні місяці. Ми перемогли у битві за Чорне море, що дозволило розблокувати стабільне функціонування морського експорту та посилити як нашу власну економіку, так і глобальну продовольчу безпеку. Ми просунулися на південному фронті, нещодавно зайнявши плацдарм на східному березі Дніпра. На інших ділянках фронту ми стримали масовані наступи росіян та завдали їм величезних втрат, включно зі зривом їхніх наступальних операцій на Авдіївку та Куп’янськ. Попри колосальні зусилля, російські війська не змогли закріпити жодні успіхи.

    Насправді у попередні півтора року українська армія довела свою здатність дивувати скептиків. Супроти всіх обставин, Сили Оборони звільнили понад половину територій, окупованих росією з 2022 року. Це не сталося за один удар. Після звільнення півночі та сходу України у перші місяці війни, ми втратили низку територій на сході, і лише згодом перехопили ініціативу. Ця послідовність подій доводить, що робити далекосяжні висновки виходячи лише з однієї зі стадій війни неправильно. Якби ця війна була лише про кількісні показники, ми би вже давно програли. росія може намагатися перевершити нас кількісно, але правильна стратегія, планування та адекватна підтримка дозволять нам нанести ефективний удар у відповідь.

    Омана переговорів

    Деякі аналітики переконують, що заморожування конфлікту та встановлення режиму припинення вогню є реалістичними варіантами розвитку подій. Прихильники такого сценарію переконують, що це знизить українські втрати та дозволить Україні та партнерам сфокусуватися на економічному відновленні та відбудові, інтеграції в ЄС і НАТО, а також довгостроковому розвиткові оборонних спроможностей.

    Проблема цього сценарію полягає не лише в тому, що припинення вогню стане винагородою для росії за агресію. Замість завершення війни воно просто поставить бойові дії на паузу до часу, коли росія буде готова до нового просування вперед. У цей час російські окупаційні війська зміцнюватимуть свої нинішні позиції бетоном та мінними полями, унеможливлюючи вигнання загарбників у майбутньому та прирікаючи мільйони українців на десятиліття життя в умовах окупації та репресій. Російський бюджет на 2024 рік для тимчасово окупованих територій складає 3,2 трильйона рублів, і це чітке свідчення планів москви закріпитися надовго та душити будь-який спротив окупаційній владі.

    Крім того, якими б не були аргументи щодо зниження ціни для України та партнерів у разі такого сценарію, реальність полягає в тому, що його насправді навіть немає на столі. Між 2014 та 2022 роками ми провели близько 200 раундів переговорів з росією у різноманітних форматах. За цей час було 20 спроб встановити режим припинення вогню. Наші партнери намагалися тиснути на москву, аби зробити її більш конструктивною, впиралися в глуху кремлівську стіну та поверталися до нас, переконуючи, що Україна має зробити “перший крок”. Хоча б для того, щоб нібито показати світові, що проблема в росії. Внаслідок цієї хибної логіки Україна дійсно пішла на низку болісних поступок. Чим це завершилося? Повномасштабним нападом росії 24 лютого 2022 року. Казати зараз про те, що Україна має зробити перший крок - аморально та наївно.

    Якби зараз лінія фронту була заморожена, не було би підстав вважати, що росія не використає такий перепочинок для планування ще брутальнішого нападу за кілька років, і він потенційно стосувався би вже не лише України, але й її сусідів, можливо навіть членів НАТО. Ті, хто думає, що Росія не здатна напасти на країну НАТО у разі успіху в Україні мають згадати, наскільки нереальним здавався лише два роки тому повномасштабний напад Росії на Україну.

    Підтримка України – не благодійність 

    Деякі скептики також кажуть, що підтримка України в боротьбі за свободу надто дорого обходиться і не може тривати нескінченно. Ми в Україні цілком усвідомлюємо обсяги підтримки, яку ми отримали від Сполучених Штатів, європейських та інших партнерів. Ми безмежно вдячні урядам, законодавцям і всім людям, які простягнули руку допомоги нашій країні у час війни. Ми використовуємо цю підтримку максимально прозоро та підзвітно: інспектори військової допомоги США не знайшли жодних свідчень суттєвих розтрат, махінацій чи шахрайств.

    Ця підтримка не є і ніколи не була благодійністю. Кожен долар, інвестований в обороноздатність України приніс суттєві безпекові дивіденди країнам, які нас підтримали. Підтримка дозволила нам відбити агресію та уникнути подальшої катастрофічної ескалації в Європі. Україна досягла усіх цих результатів завдяки американській підтримці, яка загалом склала близько 3% річного військового бюджету США. Крім того, більшість цих грошей насправді залишилася в США та пішла на фінансування американської оборонної промисловості, стимулювання розвитку передових технологій та створення робочих місць для американців. Саме з цієї причини низка лідерів місцевих ділових кіл у США вже виступили публічно проти затримки чи зменшення військової допомоги для України.

    Більше того, в той час, як США є ключовим безпековим партнером України, а лідерство Америки в мобілізації міжнародної підтримки нашої держави є взірцевим і життєво необхідним, Сполучені Штати все ж таки не несуть цей тягар самотужки. Як заявив днями Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг, інші члени НАТО, включно з європейськими країнами та Канадою, надали Україні загалом більше половини сукупної військової допомоги. Низка країн надали більше підтримки у відсотковому відношенні до ВВП, ніж США: Велика Британія, Данія, Естонія, Латвія, Литва, Нідерланди, Норвегія, Польща, Словаччина, Фінляндія та Чехія. Підтримка ФРН продовжує зростати, перетворюючи її на ключового партнера України в Європі за абсолютними цифрами.

    Спроби деяких інших скептиків нарікти боротьбу України за свободу “ще однією нескінченною та безперспективною війною Америки за кордоном” позбавлені здорового глузду. Україна ніколи не закликала США направити війська на свою територію. Ми пропонуємо справедливу угоду: партнери надають нам все, що необхідно для перемоги, а ми виконуємо решту роботи самі, захищаючи не лише власні кордони, але й кордони глобальної демократії.

    Сполучені Штати витратили десятиріччя та сотні мільярдів доларів, створюючи та захищаючи міжнародний порядок, який здатен підтримувати та боронити демократію та ринкові економіки, а отже безпеку та благополуччя американців. Зараз було би вкрай нерозумно відмовитися від цих інвестицій. Якщо демократії дозволять впасти в Україні, супротивники США розглядатимуть це як слабкість та сигнал про те, що агресія приносить бажані результати. У такому разі цінник захисту національних інтересів США в умовах таких загроз зросте у рази та буде значно вищим за цінник підтримки України нині, не кажучи вже про десятиліття глобальної турбулентності із непевними наслідками.

    Науковці та аналітики часто попереджають про загрозу Третьої світової війни, маючи на увазі ядерний конфлікт між великими державами. Але вони схильні нехтувати загрозою світу локальних міждержавних війн, в якому більші країни відчуватимуть можливість нападу на менших сусідів. Це були би Перші світові війни, в множині, а не Третя світова війна. Саме такий світ здатна породити російська агресія, якщо не буде спільної відданості союзників меті перемоги України.

    Дослухайтесь до українців

    Жодна країна в світі не прагне миру більше, ніж Україна. Ми не хочемо затяжної війни — це путін її хоче. У нас є чітке бачення шляху до миру, викладене у Формулі миру з десяти пунктів, яку запропонував Президент Володимир Зеленський.

    І саме Україна платить найвищу ціну за цю війну. Ми втрачаємо найкращих синів і дочок нашого народу. Майже жодну українську родину не оминув біль війни. Наші воїни у багатьох випадках служать вже понад 20 місяців і не знають точно, коли зможуть повернутися додому. Вони воюють у замерзлих окопах під російськими обстрілами. Кількість цивільних жертв брутальних ракетних і дронових ударів та злочинів окупантів продовжує зростати. А викрадення українських дітей та їхнє “усиновлення” російськими сім’ями та “перевиховання” навіює жах на будь-яку нормальну людину.

    Але навіть враховуючи всі страждання, втому та труднощі, українці не збираються здаватися чи йти на мир за будь-яку ціну. Згідно з нещодавнім опитуванням КМІС, 80% відкидають можливість територіальних поступок росії. Інше опитування продемонструвало, що 53% українців готові терпіти навіть кілька років воєнного лихоліття заради перемоги. Українці не готові здаватися навіть у випадку суттєвого зменшення міжнародної військової підтримки нашої держави: опитування Центру “Нова Європа” у листопаді продемонструвало, що лише 8% українців вважають, що це може спонукати країну до переговорів з росією. 35% вважають необхідною передумовою готовність росії виводити війська, а 33% взагалі вважають, що не треба йти на переговори з росією за жодних умов.

    Західні аналітики, які закликають Україну погодитися на негайне припинення вогню чи невигідні умови, просто нехтують думками українців. Протягом багатьох років політики та експерти в Європі та Сполучених Штатах не слухали попередження українців про те, що ані дипломатія, ані “business as usual” з росією більше не можливі. Лише повномасштабне вторгнення, грандіозні руйнування та страждання змусили їх визнати, що Україна була права. Не треба знову потрапляти у цю пастку.

    Союзники у війні 

    Влітку 1944 року, за кілька тижнів після висадки союзників у Нормандії, заголовки газет у союзницьких столицях часто-густо були похмурими: “Просування союзників уповільнилося”, “Затримки у Нормандії: надмірна обережність союзників та погана погода - фактори які зривають строки”, “Ландшафт сповільнює танки, пояснює американський офіцер” тощо. І навіть після успіху в Нормандії, масштабна Операція “Маркет-Гарден” в окупованих нацистами Нідерландах виявилася складною. Очікувалося, що вона покладе край Другій світовій війні, але натомість вона завершилася обмеженими результатами та величезними союзницькими втратами. Водночас песимістичні заголовки та розчаровуючі, навіть болісні невдачі не змусили союзників здатися.

    Наприкінці минулого місяця я брав участь у міністерській зустрічі НАТО у Брюсселі. Найбільше мене вразив контраст між настроями всередині зали переговорів і за її межами. На вході репортери починали свої запитання із тверджень про те, що війна нібито зайшла у “глухий кут”, а “втома від війни” послаблює підтримку, надалі питаючи, чи не час Україні віддати території в обмін на мир. Але такі поразницькі наративи були повністю відсутні на переговорах. Міністри натомість запевняли у наданні додаткової військової допомоги та збереженні підтримки.

    Якими б поширеними не були хибні наративи про “виснаження”, ми не маємо дозволити їм скеровувати процес ухвалення рішень та нашу спільну стратегію у катастрофічний напрям. Так само не треба обманюватися вірою у нібито бажання та готовність Москви до чесного вирішення конфлікту за столом переговорів. Вибір на користь прийняття територіальних зазіхань путіна та винагороди за агресію був би визнанням поразки, яке зрештою дорого обійшлося б Україні, Сполученим Штатам та їх союзникам, а також всій глобальній архітектурі безпеки. Звісно, триматися курсу непросто. Але ми знаємо як перемагати, і ми переможемо.