МОЗ очікує від медичних університетів лідерства у трансформації медичної освіти

Від початку повномасштабної війни держава збільшила кількість місць державного замовлення для навчання за спеціальностями в сфері охорони здоровʼя більш ніж на 37% – із 4 65 у 2022 році до 5 710 у 2026 році. Загалом цьогоріч на навчання за медичними спеціальностями вступили 10 763 людини, із них 5 710 навчатимуться коштом держбюджету і 5 053 – за контрактом.

Про виклики воєнного часу для системи медичної освіти, результати цьогорічної вступної кампанії та необхідні зміни в підготовці майбутніх медиків говорили під час стратегічної сесії «Медична освіта в умовах нової реальності: діалог про безперервність, якість і готовність до криз», що відбулася у Чернівцях.

«Університети мають автономію в організації освітнього процесу, водночас держава послідовно їх фінансує. Внаслідок війни ми втратили велику кількість іноземних студентів-контрактників. Попри це, з 1 вересня підвищили оплату праці педагогічних і науково-педагогічних працівників, а також удвічі збільшили розміри академічних стипендій. Для реалізації цих рішень ми плануємо ще до кінця цього року збільшити видатки на підготовку та підвищення кваліфікації кадрів у сфері охорони здоров’я на 180,8 млн грн. Також збільшення фінансування заплановане і у 2027 році – на третину порівняно з 2026 роком», – сказав Міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко.

У проєкті Державного бюджету України на 2027 рік на підготовку та підвищення кваліфікації кадрів у сфері охорони здоров’я передбачено 3,5 млрд грн. Це на 867 млн грн, або на 33%, більше, ніж у 2026 році, і вдвічі більше, ніж у 2021 році.

Збільшення фінансування має наблизити державні видатки до реальної вартості підготовки майбутніх медиків. У 2026 році середньорічні витрати на навчання одного студента у закладах вищої освіти сфери управління МОЗ становлять 67,5 тис. грн, тоді як усереднена собівартість підготовки – 89,7 тис. грн. У 2027 році у разі ухвалення передбачених проєктом Держбюджету видатків середньорічні витрати на навчання одного студента розрахунково становитимуть близько 90 тис. грн. Це дозволить повністю покривати усереднену собівартість підготовки одного здобувача освіти.

Водночас збільшення державного замовлення та фінансування саме по собі не є кінцевою метою. Ключовим показником має бути якість освіти – як теоретичної, так і практичної – та задоволеність нею самих студентів. Наразі система не досягає цього результату повною мірою.

«Автономія університетів – це не лише можливість самостійно організовувати освітній процес. Це також відповідальність за результат. Університети мають розуміти, яких фахівців потребуватиме система охорони здоров’я не лише сьогодні, а й через кілька років, і відповідно формувати свої освітні програми та підходи до підготовки кадрів», – наголосив Віктор Ляшко.

Планування кадрового потенціалу не може зводитися лише до аналізу актуальних вакансій. Медичні університети мають бути спроможними прогнозувати майбутні потреби системи охорони здоров’я та готувати фахівців відповідно до них. Відсутність такого планування призводить до ситуації, коли система може одночасно мати дефіцит одних спеціалістів і надлишок інших, а ресурси на підготовку кадрів не відповідають реальним потребам.

Спроможність закладу значною мірою залежить і від масштабу його діяльності. Як зазначив Віктор Ляшко, за останній рік до деяких закладів вищої освіти вступило менш як 100 студентів. За таких умов постає питання ефективності використання державних ресурсів та спроможності закладу забезпечити студентам належну якість підготовки.

За підходом, який пропонує МОЗ, потужний медичний заклад вищої освіти має мати щонайменше 5 тисяч студентів та університетську лікарню (клініку). Такий масштаб дозволяє сформувати достатній обсяг фінансування для розвитку матеріальної бази, забезпечення практичної підготовки та залучення фахівців, необхідних для якісного навчання.

Водночас роль медичного університету має бути значно ширшою за власне освітній процес. Заклад вищої освіти має бути повноцінним учасником розвитку системи охорони здоров’я – формувати експертизу, брати участь у впровадженні нових моделей медичної допомоги, розвитку клінічної практики та підготовці кадрів, яких потребує система.

Наразі цьому значною мірою заважає відірваність частини професорсько-викладацького складу від практичної медицини. Якщо викладач клінічної дисципліни не працює в системі охорони здоров’я і не взаємодіє з реальними клінічними випадками, університет поступово втрачає зв’язок із практикою, а його експертиза – авторитет серед медичної спільноти.

«Кадровий потенціал є центральним фактором трансформації системи охорони здоров’я, адже саме люди на місцях перетворюватимуть політичні і стратегічні рішення на реальні зміни. Нові моделі медичної допомоги – інтегрованої та людиноцентричної – потребують не просто більшої кількості працівників у системі, а фахівців із новими компетенціями, готових працювати в нових ролях і формах у місцях, де вони найбільше потрібні», – заявив Міністр.

Одним із ключових викликів залишається взаємодія університетів із закладами охорони здоров’я. Адже клінічна база – це не лише місце, де студенти опановують практичні навички. Університет має бути спроможним запропонувати лікарні додану цінність – сучасну експертизу, дослідження, участь у розвитку клінічних напрямів і фахівців, які поєднують викладання з практичною роботою.

Саме тому необхідно змінювати і підходи до управління медичними закладами вищої освіти. МОЗ опрацьовує можливість проведення експерименту зі зміни моделі управління такими закладами, зокрема, створення наглядових рад із залученням представників клінічних баз. Такий підхід має посилити зв’язок університетів із системою охорони здоров’я та забезпечити участь практичної медицини в управлінні закладами освіти.

Зміни в управлінні мають супроводжуватися переосмисленням ролі університетів. Держава створює для них необхідні умови: збільшує фінансування, розширює можливості та оновлює підходи до організації роботи, університети ж мають демонструвати лідерство на місцях і самостійно ініціювати зміни.

Ті заклади, які не зможуть продемонструвати спроможність забезпечувати якісну підготовку фахівців, відповідати кадровим потребам системи та бути повноцінними учасниками розвитку охорони здоров’я, не повинні розраховувати на збереження нинішньої моделі та обсягів державної підтримки.

«Наша позиція така: якісна медична освіта має поєднувати теорію і практику, щоби студент уже з перших років під керівництвом досвідчених менторів мав доступ до пацієнтів і реальних клінічних випадків, а також до симуляційного навчання. Крім того, важливо, щоби у закладах освіти викладали практикуючі фахівці. Молоді лікарі після років навчання мають бути готові до реальної роботи та подальшого навчання упродовж усієї кар’єри», – підкреслив Міністр.

Прикладом такої інтеграції є Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, де університет і лікарня діють у єдиній структурі. Університетська лікарня надає медичну допомогу за 31 пакетом Програми медичних гарантій, охоплюючи всі рівні допомоги. На базі лікарні діють 11 інтегрованих клінік, відкрито інноваційний виробничий центр протезування, а також координаційний центр клінічних досліджень.

Такий підхід може бути орієнтиром і для інших закладів вищої освіти. МОЗ працює над новими вимогами до якості медичної освіти та підходами до фінансування і підтримки закладів. Державні ресурси мають спрямовуватися на потужні медичні заклади вищої освіти, які відповідають вимогам до практичної підготовки, кількості студентів, матеріально-технічної бази, зокрема для симуляційного навчання, та здатності забезпечити очне навчання в наявних безпекових умовах.

Зустріч відбулася за підтримки Бюро ВООЗ в Україні, в рамках провадження програми mhGAP. Це вже третя зустріч керівництва МОЗ із ректорами медичних університетів – і цього разу говорили передусім про результати. Уже 4 медичні університети розпочали навчання студентів спеціальності «Медицина» на окремій обов’язковій дисципліні mhGAP, ще 13 університетів впровадили цикли тематичного удосконалення для лікарів.

Наступний крок – системне посилення супервізійної підтримки за програмою mhGAP: як на рівні інтернатури, так і в межах безперервного професійного розвитку лікарів. Для цього медичні університети вже мають понад 300 сертифікованих викладачів, які можуть забезпечувати подальше масштабування програми.