Інтерв`ю Віце-прем'єр-міністра України В'ячеслав Кириленка інформаційному агентству "Укрінформ", 15 листопада 2016 року

«Дехто очікує, що повернуться «вигнанці» з Москви. Не повернуться», - В'ячеслав Кириленко

Не знаю, чи ви помічаєте, але війна загострює і почуття, і суспільне сприйняття певних подій. Оцінка бурь в цілому інтелігентного україномовного сегменту соцмереж з гуманітарних приводів сягає часом на найвищих дванадцять балів. На культурному фронті трапляються битви, що за значущістю та напругою не менші фізичних боїв на сході. Ми вирішили обговорити останні культурні та події гуманітарнимВіце-прем’єр-міністром України В’ячеславом Кириленко.

- В’ячеслав Анатолійовичу, назвіть п’ять головних, на ваш погляд, подій та рішень2016 року у гуманітарній сфері.

- Якщо без довгихроздумів, то це виглядає так.ПеремогаДжамали на Євробаченні -цеперемоганомер один.

Подія номер два. Дозвіл Київському Патріархату служити у одному з храмів Софії Київської. Це рішення - напрямок, який вказує шлях розвитку Української Церкви. Українське православ’я має йти  шляхом Соборності та єднання навколо Патріарха Київського, а не Московського.

Номер три. Запровадження квотидля українськомовних пісень на радіо.Протягомвсього року буладужегостра дискусія на цю тему.Янавітьбувздивованийнаскільки вона булагарячою, такевраження, щодеякісили давали «свойпоследний и решительный».

Четверта подія. Закон про державнупідтримкукінематографії, в 2016  році ми прийнялийого в цілому.

П’ята подія це екранізація роману “Століття Якова» - нарешті не цураємося екранізацій своєї літератури.

-          Є ознаки, що побільшало українського в суспільному житті, на вулицях у останні роки?

-          І за 25 років багато що змінилося, і за два останні роки змінилося, але все це дається з величезними зусиллями, тому що ці тектонічні зрушення слід постійно забезпечувати. Тут мова йде не про якісь економічні показники, а про те, що у людей в головах, в серці, і що вони часто відчувають, а реалізувати не можуть. Тому оці всі почування, емоції, потреби, які закладені в фундамент національної ідентичності, їх треба перекласти на мову законів, постанов, рішень уряду, розпоряджень органів влади тощо. І такої роботи ще треба зробити дуже багато. Ну, остання справа з радіо, українськими квотами, показує,щоцереалістично, не дивлячись на шаленийспротив, якийбув на перших етапахцієї справи.

- Недавно відбувся цікавий флешмоб. Вікторія Сюмарйого розпочала, як контртезу твердженню, що  не вистачає української музики. Кожен виставляв в соцмережах свого улюбленого українського виконавця.  За пару годин виявилося, як багато людей слухають українське,раптом винирнуло стількинових ватаг, про які ніби й не чули. Напевно, як головний автор рішення, ви почувалися тріумфатором?

- Я не для себе це роблю, хоча і для себе також, як для українця і громадянина України. Але це робиться для музикантів, для індустрії, для слухачів і для гуманітарної безпеки. Бо коли в Україні подекуди не почуєш і не побачиш нічого українського, то тоді рано чи пізно у когось виникає питання: а чи Україна взагалі існує?І чи не поставити нам під сумнів її існування, як це неодноразово робив і робить новітній імперіаліст Путін. Мова, національна ідентичність і національна безпека жорстко взаємопов'язані. І я радий тому, що нарешті, це починає розуміти значно більша кількість людей, в тому числі й у владі.Це дужестрогіречі, якіпотімперетворюються на потребу танків, літаків, гармат, набоїв, яких у нас все одно ніколи не буде більше, ніж в Росії, але наша сила в іншому - в нашійкультурі, в нашійвпевненості, в нашійспроможності та в нашійдієвості. Тому я на своємумісці просто намагаюсявсіціідеїперетворювати на конкретніурядовірішення. А те, щоукраїнськихпісеньбільш, ніждостатньо, так я і до того знав, без флешмобів. І цебув один ізаргументіврадійників, окремі з яких чинили опірцимнововведенням, що, мовляв, немає чого ставити в ротацію.Теперставлять, тепер є цілірадіостанції, якіперейшлиповністю, 100-відсотково на українськомовний контент і я знаю про наміри й інших мереж переходити на 100 відсотківукраїнськомовний контент. Я знаю, що до багатьохмузикантівзвертаютьсятепер уже музичніредактори, продюсери і т.д., що давайте пишітьабо те, що написано,  давайте.Теперберуть, а раніше казали «не формат», тобто я знав про цюситуацію, просто потрібнабулаполітична воля і великізусилля, щобпереконати тих, хтозатято чинив опір, добрихмісяціввісім у парламенті й поза парламентом, в мас-медіа. Тепертісамі люди кажуть, як добре, щоцеприйняли, так чудововиглядає.(сміється)

-     Про український кінематограф.  Ви дивилися ці нові українські серіали, що продукують канали? В них українець - алкаш, просто що чистіше вбраний.

- Якщо так - це продовження гібридноївійни. До речі, законом продержавну підтримку кінематографії (думаю, що Президент його підпише),будезапроваджено системудержавноїпідтримкителесеріальноговиробництва.Телеканалиможутьотримати через прозорий конкурс 50 відсотківкошторисутелесеріалу і 50 відсотківвкладатисвоїх грошей. Але при цьомузаконом ставиться умова - цемає бути національнийфільм, українськамова на 90 відсотків на майданчику, решта- цеіншомовнірепліки, ну і відповіднокультурнийтекст і система заліковихбалів. Телеканалам дужевигідноотримати половину бюджету відДержкіно. Але при цьомуДержкінознатиме про щомає бути фільм. І тоді не буде отих«міжрядочків», як дозволяютьсобідеякітелеканали для  приниженняукраїнців.Бо поки що багато серіалів позірно українські, переважнознятіросійськоюмовоюабодвомовні з перекосом в бікросійської. Фінансуєце сам телеканал і сам показує. Тобто, як сказав би русский «брат»: «взятки гладки». Тому, я до речі, вважаю, що якомога швидше ми повинні задіяти механізм взаємодії держави і приватного телебізнесу у виробництві телесеріалів. І тодітіпитання, про яківиговорите і про які я знаю, і про якіглядачіпишуть,  будутьзняті з порядку денного. Тому що такого роду телесеріалистануть просто ознакамипоганого тону і самі канали їхвилучать. А зараз вонидіють так: вихотілиукраїнське? Ну,будь-ласка,дивітьсяукраїнське. Дехто так дієочікуючи, що скоро повернуться тівигнанці з Москви і «будет все хорошо». Не буде все «хорошо». Україна тут буде.

- Які перспективи законопроекту про обмеження книг антиукраїнської скерованості? Вже розгорнулася велика дискусія про те, чи реально перевірити тисячі найменувань одиниць російського книжкового імпорту, що, мовляв, це вб’є російський легальний книжковий імпорт. Нам радять розвивати власне книговидання замість забороняти весь імпорт, «ганяючись за Дугіним». Що б  ви могли заперечити?

- Таккажутьагенти «русского мира», на книжковому ринку 95 відсотківнаших видавцівповністюпідтримуютьцей законопроект і брали активну участь в йогонапрацюванні в цьомукабінеті. Зараз спохопилисядеякіпредставникиросійськихкомпанійі почалося: як це так,ви же забороняєте імпорт. Ми не забороняємо імпорт, а цим законом ми запроваджуємодозвільну систему. Тобто, коженможе легально імпортувати, але тоді коли отримаєдозвіл. Чого вонине хочутьробити? Вони не хочутьдаватипримірник книги для ознайомленнягромадськійекспертнійраді і не хочутьдаватирецензії. Тобто, хочутьщобвсліпуїмштампувалидозволи. А цього не буде,от і все. Вонизапитують: за чий рахунок робитиметься рецензія, де це ми візьмемо15 гривень, щобкупити для надання громадськійекспертнійрадіпримірник книги. У нас немає таких грошей. Хто буде писати рецензію, хтооплачуватиме рецензенту. Я думаю, щознайдетьсяхтооплачуватиме. Імпортер буде оплачувати.

- Є купафілософськоїлітератури, військовоїісторії, всякоїіншої, яку звикличитатиросійськоюмовою, як з цим бути.

- Яка літературави кажете?

- Філософська. Нудехтозвик там Шпенглера читати, НорманаДевісаросійськоюмовою, Віктора Суворова нашого з вами улюбленого.

- До речі, Норман Девіс перекладений українською.

По-перше - цемікроскопічначастка ринку, по-друге - всіціросійськівидавництва давно маютьсвоїпредставництва в Україні. Не буду називатиїх, щоб не рекламувати. Або з тією ж назвоютільки з додатком слова «Україна»або з іншоюназвою, але там 100-відсотково вонизасновники. Тобто, вони можуть Шпенглера, як ви кажете, і Суворова друкувати тут, що і роблятьзначноюміроювжебагатороків. Але вони не можутьдрукувати тих, кого вони переклалиприпустимонаросійську. Права взяли і хочутьна нашій території поширювати, до речі,обмежуючиможливості наших видавців. Так само колись з кінобуло. Купили голлівудськийфільм, продублювали поганою російською для всього так званого СНГ і пошириликопії - Україна, Білорусь, Казахстан, Таджикистан, Туркменістан- однаковакопія. Так і з книжками тепер. Тобто, вони звикливалитисюдипродукцію - вигіднособі, не маючи тут жоднихускладнень і формуючи таким чином читацький попит, підтримуючиневигідну для України ситуацію на книжковому ринку. Причомупідцимидобриминамірами, типу філософськалітература,чищеякасьнаукова, валом низькопробщинайде, в якійоця сама гібриднавійнаміжрядків точно так як в телесеріалахмаємісце. Тому, якщо 10 днів по закону, якідаються на отриманнядозволу,мало, ми розширимо. Ми зробимо 15 днів, якщовоникажуть, що не встигатимемо. Нічого,почекаєтедватижні. Нестрашно. Для легального білогоімпортерадужеважливої зараз для України, на чиюсь думку,російської книги, це не страшно почекатипівмісяця. Хіба це складна процедура? Надати книгу, щоб подивилися експерти, надати рецензію. І потім отримати дозвіл. Ніяких ускладнень не буде.

- Класикикажуть, щокожнавійнакидаєкраїну у варварство. Ви помічаєтеоцюварваризаціюсуспільствачи вас це лякає,якщо так? Чи треба з цимробити, якщо так?

- Ну, я б не сказав варваризація. Є якісьтакіпроявианархізації. Українціце ж вкрайволелюбнанація - козацтво, свобода, демократія, нас ніхтоніколи не підкорить. І українцідіють так, як самі вважають. Але у нас діютьдемократичнінормиправа, яких в Українідотримуються, в тому числі і свобода зібрань, навітьпо вимогах, якіінколиабсурдні, а інколидійсноактуальні і виправдані. Але головне станом на сьогодні, щоб демократична українськавладатрималаєдністьвсерединісамої себе - Президент, більшість парламенту, КабінетМіністрів, місцевавладамають бути однеціле, тоді ми вистоїмо, не зважаючи на дужескладніситуації в головнихпитаннях. Таких, якєвропейський курс, євроатлантичнаінтеграція, формуванняукраїнськоїідентичності.

- Президент Америки сказав, щойому все одно, буде Україна чи не буде в НАТО. Авраховуючи, що США там перша скрипка, не дуже обнадійливо.

- Я вас запевняю, якщобільшості людей в Україні буде не все одно, то ми будемо в НАТО. І зараз вперше за багатороківведеться реальна робота по інтеграціїукраїнськоїмілітарної і цивільно-мілітарноїінфраструктури через запровадженнястандартів НАТО до організаціїПівнічноатлантичного договору. Ранішебулобагатогасел, навіть при владі, яка підтрималавступ до НАТО, але при цьому все буксувалонасправді.Заразможеменшеслів на цю тему, але рухається, це я можу точно сказати. Тому ми набагатоближчедо НАТО, ніжцедумаєхтось в будь-якійкраїнісвіту.

- Питання про українськумову. Якою мовою говорять чиновники за дверима вашого кабінету? Чи не потрібна інституція щось на кшталт «Інституту української мови», наприклад, з широкими повноваженнями, просто, щоб слідкувати за рекламою, за міською топонімікою, за публічним вживанням та використанням мови?

- За дверимамогокабінету коридорамиКабміну говорятьрізнимимовами, але здебільшогоукраїнською. У парламентівідсотокукраїнськоїмовизначновищий, ніж в усіхпопередніхскликаннях, в уряді - так само, відповідно і в суспільстві.Але ми здійснилибагатозусиль, щобоцюмовнуполітикуукорінити в конкретнихрішеннях. Моєж особистебаченняполягає в тому, щовсіціскладніпитанняніколи не повиннібільшестати жертвою політичної кон'юнктури.

- Тобто?

-Не дай Бог,звичайно, але уявімо, приходятьякісьпоміркованічирадикальніреваншисти до влади, зрозуміло, що на базіде-юре чинного закону Колесніченка-Ківаловавсе те, що ми будуємо, тут же знищується. Тож ми повинніпоставититакіперепони і так провести політику в найближчі 5-10 років, щобпотімні в кого не виникалопитаньщодонаціональноїідентичності, характеру мовноїполітикитощо. Для цьогопотрібен час, для цьогопотрібноконсолідованебаченнявлади, розумінняусієївлади, щотакіпитанняне десяті в порядку денному, а першінасправді. І подіївід 2014 року і дотеперлишепідтвердилице.

Якщо ж говорити про «Інститут української мови». Це може бути лише за рішенням парламенту, і у випадку зміни мовного законодавства,щоб одразу надати необхідної ваги такій інституції, тому що теперішній закон з юридичної точки зору залишає мало місця реальному вжитку української мови. Требавдосконалюватизаконодавче поле ідумати як буде працюватицяінституція, яка, безумовно, рано чипізновиникне. Боцепитання не мовно-лінгвістичного характеру, а питаннянаціональноїбезпеки. Особливо в часі війни з Росією. А дотепер цю функцію виконують громадські активісти, які здійснюють самостійний моніторинг.

- Українськамова для російськомовнихукраїнців не стала модною, чи не так?

- Та ні, я думаю, щоякраз з цимсправинепогані. По-перше, молодь вся володієукраїнською, послуговуєтьсядосить часто. Музичні гурти дедалібільшевдаються до українськоїмови, причомуукраїнська-англійська, ось такадвомовністьтепер. Але я вважаю, щовлада не повинна скидатиобертів по питанняхнаціональноїідентичності і продовжуватиборотьбу на кіно-, телефронті, на радіофронті, на книжковомуфронтітощо.

- Не так давновиник скандал з «95 кварталом» - спочатку в Юрмалі, а потім по Гаврилюку. Образливі вислови на адресу України слідвіддавати на осудгромадськостічи чиновники якосьмаютьреагувати?

- Не знаю, я не чиновник, я політик, я чиновником в житті не був і ніколи не буду, член Уряду - цеполітична посада. І як політик, і як громадянин вважаю, те, що за межі закону виходить,маєкаратися, а те, що є предметом якоїсьетичноїоцінки, такуоцінку і так уже отримало. А щодо наших «друзів» ізРосійськоїФедерації, то отутпитання, щоб ми не послабили тієїпильності, яка буладотепер, тому що зараз так «крізьпальці»просочуютьсяїхнівиконавці, окреміактори і гурти, яківзагалі-то до того і в окупованомуКримугастролювали і дозволяли собівисловлюванняворожі по відношенню до України. І при цьому вони час від часу потрапляють на різнімайданчики,  ледь не до  Палацу «Україна».

- Скажіть, чисклався в суспільстві консенсус про те, щомає бути, маємо ми якосьмілітаризувати нашу освіту? Ми готові переконати батьків, що школярі вже з восьми років мають знати, що таке танк, щоб, ми йшли шляхом ізраїльського суспільства. Публічно визнати, що у нас на багато років ворог-сусід і нам завжди треба бути готовими до війни. Як ви це питання, курсує воно якось у державних умах?

- Я якраз шукаю такого предметного ядра, практичного в цій національно-патріотичній роботі, щоб не звести її до казенщини. Треба виходити на стик проблем, якими опікуються Міністерство оборони і Міністерство освіти і науки, там лежить ключ. І, безумовно, ми повиннінадавати сприяння і фінансові ресурси тим середовищам, гурткам, товариствам, які ось цю любов до України у дітей, особливо підліткового віку, скеровують у практичне річище готовності захистити країну. Саме вони можуть дати знання про країну та усвідомлену готовність захистити її, не за примусом - це головне завдання. Бо за примусом у нас військкомат, у випадку чого – мобілізація. Але ядро, еліта, якщо хочете, це завжди ті, які самоусвідомлюють себе українцями і розуміють необхідність захищати свою країну. Це, з одного боку, освітній процес, де постійно мають відбуватися дискусії і обговорення, з іншого боку - це військові відомства, які повинні не формально до цього ставитися, для галочки, а розуміти, що це і є їхній головний резерв.Першим і, напевно, головним етапом має бути створення отакого механізму сприяння, щоб це було цікаво дітям і батькам, щоб цікава була оця військово-патріотична складова, цей дух героїки української. При цьому паралельно має відбуватися виховання дітей, для яких Україна не буде порожнім звуком, і які хотітимуть зв'язати своє життя з цією країною, а не виїхати при першій ліпшій нагоді. Така проблема також є і після революції в тому числі, вона і до того була, вона і зараз  зберігається. Це не тільки українська проблема, це у всьому світі, поляки хочуть в Німеччину їхати, українці - в Польщу, умовно кажучи, і вся ця міграція має місце. А для нас зараз це дуже складна проблема, тому що на сході і на півдні, по суті, відкриті фронти, коли вони закриються ніхто не знає, це дуже складне питання. Тобто, це не на один місяць і не на один рік робота, але я своїм завданням бачу переведення це в практичне річище, і ключ у взаємодії громадськості, Міністерства оборони і Міністерства освіти і науки.

- Чи сформована у нас національнаідея?

- Цедужеширокепитання. Івідкрите.Як відкритепитання в соціології -можешнаписати, щохочеш.Скільки людей, стільки думок, але, сухо кажучи, вона сформована давно в Конституції України - про Україну як суверенну, незалежнудержаву, в якійшануються права людини, в якійукраїнськамовадержавна, в якій при цьомувизнаютьсямовинаціональнихменшинтощо. Тобто, це умови існування нашої країни.А вже ітерації національної ідеї, вони можуть бути різними, і вони таки є різними. Для цього є політика, політичний клас, виборці голосують по суті за ту чи інакшу ітерацію національної ідеї - більше соціалізму, менше соціалізму, лібералізм, чи також і визнання права нації. Я завждибувприхильникомнаціонально-демократичного світогляду, завждивважав, що права людини і права націїйдутьпоруч і насправді не можутьіснуватиокремо, якщобратифілософську суть цієїпроблеми. І Україна багаторазівцепродемонструвала. В принципі,  три українські революції це засвідчили, вони всі були національно-демократичні:  і Революція на граніті, і Помаранчева, і Революція Гідності.

Лана Самохвалова, Київ