ЗАТВЕРДЖЕНО
Законом України
від 2003 р. №

ВОЄННА  ДОКТРИНА  УКРАЇНИ

I. Загальні положення

Воєнна доктрина України є сукупністю цільових настанов, керівних принципів і поглядів на забезпечення воєнної безпеки України.

Воєнна доктрина має оборонний характер. Україна не вважає жодну державу своїм воєнним противником. Разом з тим Україна вважатиме потенційним воєнним противником будь-яку державу, послідовна недружня політика якої загрожуватиме воєнній безпеці України.

Правовою основою Воєнної доктрини є Конституція України, закони та інші нормативно-правові акти України, а також міжнародні договори України у воєнній сфері, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

II. Воєнно-політичні засади Воєнної доктрини

1. Воєнно-політичні засади Воєнної доктрини є основою для визначення її воєнно-стратегічної, воєнно-економічної та військово-технічної складових.

2. Воєнно-політична обстановка навколо України характеризується динамічністю і нестабільністю подій та процесів, які виникають внаслідок таких (як позитивних, так і негативних) основних чинників:

прагнення більшості держав світу до обмеження використання воєнної сили як засобу досягнення політичних цілей;

реформування воєнної організації більшості держав у напрямку скорочення збройних сил з одночасним підвищенням їх ефективності;

подальший розвиток міжнародних систем безпеки та, водночас, недостатня ефективність (в окремих випадках) спроб вирішення за їх допомогою протиріч, які виникають між державами;

прояви міжнаціональних та міжетнічних протиріч, що призводять до нестабільності та конфліктів;

зростання небезпеки розповсюдження ядерної та іншої зброї масового ураження, актів міжнародного тероризму та виникнення територіальних спорів між державами;

загострення міжнародної конкуренції щодо політичного впливу в окремих регіонах світу, володіння ринками збуту та сировинними ресурсами, небезпека застосування воєнної сили для вирішення економічних і ресурсних проблем;

поява нових викликів міжнародній безпеці і миру, в тому числі поширення діяльності екстремістських, сепаратистських, радикальних релігійних, терористичних рухів і організацій, незаконно утворених збройних формувань;

зростання обсягів незаконного обігу зброї і наркотиків, а також нелегальної міграції;

поява новітніх видів і систем зброї, інформаційних технологій, що змінюють традиційні уявлення про характер збройної боротьби.

3. Основними факторами сучасної воєнно-політичної обстановки є:

з одного боку ? зміцнення довіри та поширення міжнародного співробітництва у воєнній сфері, зниження ймовірності розв’язання великомасштабної війни, перш за все, ядерної;

з іншого боку ? збереження потенційної загрози виникнення збройних конфліктів, локальних і регіональних війн, їх ескалації та втягнення до них України.

4. Воєнна небезпека для України ? це сукупність політичних, соціально-економічних, воєнних та інших зовнішніх і внутрішніх факторів, які за певних обставин й умов здатні призвести до воєнного конфлікту, що загрожуватиме життєво важливим національним інтересам України.

5. Основними потенційними зовнішніми воєнними загрозами є:

посягання на державний суверенітет України та її територіальну цілісність;

воєнно-політична нестабільність та конфлікти в сусідніх державах, міжнародний тероризм, поширення незаконного обігу зброї, боєприпасів і вибухових речовин;

нарощування поблизу кордонів України угруповань військ та озброєнь (в тому числі ядерної зброї), які порушують співвідношення сил, що склалося.

6. Основними потенційними внутрішніми воєнними загрозами є:

посягання на конституційний лад і територіальну цілісність України;

протиправна діяльність радикальних релігійних, сепаратистських і терористичних організацій та рухів;

створення, підготовка та діяльність не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань;

незаконний обіг зброї, боєприпасів, вибухових речовин та інших засобів, які можуть бути використані для здійснення диверсій та інших протиправних дій на території України;

політизація Збройних Сил України та інших військових формувань.

7. Воєнна безпека України – це стан захищеності прав і свобод особи, життєво важливих інтересів суспільства і національних інтересів держави від внутрішніх і зовнішніх воєнних загроз, складова частина національної безпеки.

Головною метою забезпечення воєнної безпеки України є усунення потенційних і реальних воєнних загроз національним інтересам та створення сприятливих умов для гарантованого їх захисту.

8. Умовами забезпечення воєнної безпеки України є:

поглиблення заходів довіри між державами, послідовне зниження загрози використання воєнної сили, здійснення політики євроатлантичної інтеграції, кінцевою метою якої є вступ до НАТО як основи загальноєвропейської системи безпеки;

посилення співпраці із світовими, європейськими і регіональними структурами колективної безпеки;

виконання міжнародних договорів України у сферах національної безпеки і оборони, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;

підтримання на належному рівні економічної та оборонної могутності держави, боєздатності Збройних Сил України та інших військових формувань;

запобігання можливій збройній агресії шляхом її стримування;

запобігання соціально-політичних, міжнаціональних, міжконфесійних конфліктів всередині держави та їх своєчасне розв’язання;

підготовка держави до захисту населення від наслідків застосування звичайної зброї та зброї масового ураження.

9. В основу забезпечення воєнної безпеки України покладено базові концепції:

воєнно-політичного партнерства, яка передбачає обґрунтовану, виважену воєнну політику і спрямована на підвищення стратегічної стабільності в регіоні Центральної і Східної Європи, зменшення рівня воєнної загрози політичними, економічними та іншими засобами;

запобігання агресії шляхом її воєнно-силового стримування через загрозу заподіяння потенційному агресору шкоди, не адекватної очікуваній у разі застосування воєнної сили проти України;

відбиття агресії, яка передбачає використання всіх необхідних форм і способів збройної боротьби для зриву агресії на ранній стадії, завдання агресору поразки та примушення його до припинення воєнних дій.

10. Забезпечення воєнної безпеки України ґрунтується на принципах:

оборонної достатності;

не висування територіальних претензій до сусідніх держав і невизнання Україною територіальних претензій до себе;

визнання права кожної держави на рівну безпеку як умови загальної безпеки;

пріоритету політичних засобів у вирішенні конфліктних ситуацій;

адекватності реагування на зовнішні та внутрішні воєнні загрози;

дотримання демократичного цивільного контролю у сфері оборони;

відповідності бойових можливостей, рівня боєздатності, підготовки та всебічного забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань потребам оборони України та досягнення взаємосумісності із збройними силами держав-членів НАТО і ЄС;

раціонального розподілу функцій і відповідальності у сфері оборони між органами державної влади й органами військового управління, Збройними Силами України, іншими військовими формуваннями.

11. Основними складовими забезпечення воєнної безпеки є:

а) у мирний час:

оцінка і прогнозування рівня воєнної небезпеки;

здійснення заходів, спрямованих на запобігання воєнному конфлікту;

розвиток оборонно-промислового комплексу, забезпечення належного рівня мобілізаційної готовності економіки, підготовка населення, території, органів державної влади і військового управління до оборони України;

забезпечення належної боєготовності і боєздатності Збройних Сил України та інших військових формувань, раціональний розподіл їх функцій і завдань, обґрунтоване планування їх застосування;

всебічне забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань фінансовими, людськими і матеріальними ресурсами, у тому числі підготовленими кадрами, сучасним озброєнням і військовою технікою, продовольством та речовим майном;

охорона державного кордону, сухопутного і повітряного простору держави, територіального моря України, її суверенних прав у виключній (морській) економічній зоні;

захист інформаційного простору України, запобігання загрозам ураження інформаційної інфраструктури;

дотримання міжнародних договорів у галузі озброєнь, у тому числі щодо заборони та нерозповсюдження зброї масового ураження і зміцнення довіри;

введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного або воєнного стану у разі виникнення реальної внутрішньої воєнної загрози;

розвиток воєнної науки, формування науково-технічного і технологічного набутку для створення високоефективних засобів збройної боротьби;

військово-патріотичне виховання громадян України, підготовка молоді до військової служби у Збройних Силах України, інших військових формуваннях;

розвиток військово-політичного партнерства і співробітництва з НАТО і ЄС та участь у міжнародній миротворчій діяльності;

б) у загрозливий період та з початком війни (збройного конфлікту):

використання можливостей Ради Безпеки ООН, ОБСЄ, НАТО, ЄС, інших регіональних організацій, які несуть відповідальність у сфері підтримання міжнародного миру і безпеки, згідно з положеннями глави VIII Статуту ООН для запобігання агресії та припинення війни (збройного конфлікту) на ранніх стадіях;

своєчасне введення воєнного стану в державі або в окремих її місцевостях, проведення загальної або часткової мобілізації, повного або часткового стратегічного розгортання Збройних Сил України, інших військових формувань і приведення їх у готовність до виконання завдань;

організація та здійснення заходів територіальної і цивільної оборони;

локалізація збройного конфлікту і недопущення його переростання в локальну або регіональну війну;

координація відповідно до законодавства діяльності і зосередження зусиль всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування і громадян в інтересах ліквідації воєнного конфлікту і відсіч збройної агресії;

переведення національної економіки, окремих її галузей, підприємств, транспорту і комунікацій на роботу в умовах воєнного стану;

відсіч збройної агресії, завдання ударів по найважливіших об’єктах і військах агресора з метою примушення його відмовитися від подальшого ведення воєнних (бойових) дій на початковій стадії агресії і укладення миру на умовах, які відповідають національним інтересам України.

12. Формування і забезпечення реалізації державної політики в сфері воєнної безпеки та оборони здійснюється органами державної влади і військового управління.

Основними суб’єктами забезпечення воєнної безпеки України є: Верховна Рада України, Президент України, Рада національної безпеки і оборони України, Ставка Верховного Головнокомандувача (у разі створення), Кабінет Міністрів України, центральні та місцеві органи виконавчої влади, інші державні органи, Збройні Сили України, інші військові формування, правоохоронні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації, які виконують завдання у сфері оборони.

13. Повноваження, основні функції та завдання суб’єктів забезпечення воєнної безпеки України визначаються Конституцією України, Законом України “Про оборону України”, іншими законами, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

14. Керівництво у сферах воєнної безпеки і оборони здійснює Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України та Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України.

15. Метою керівництва у сферах воєнної безпеки й оборони України є ефективне використання потенціалу держави під час проведення заходів (політичних, економічних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних тощо) з підготовки Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів, національної економіки, населення, території до оборони та захист держави у разі виникнення війни (збройного конфлікту).

16. Основними принципами керівництва у сферах воєнної безпеки й оборони України є принципи верховенства Конституції і законів України; централізованого керівництва на основі єдиного стратегічного та оперативного планування застосування Збройних Сил України, інших військових формувань в інтересах оборони держави, координованості політичної, дипломатичної, воєнної, економічної, інформаційної діяльності органів державної влади і органів військового управління.

17. Україна, користуючись невід’ємним правом кожної держави на індивідуальну та колективну оборону в разі збройної агресії, не виключає можливості отримання військової допомоги від інших держав та міжнародних організацій.

18. Україна має на меті зміцнювати зовнішні гарантії національної безпеки, протидіяти виникненню нових загроз стабільності у регіоні Центральної та Східної Європи, невід’ємною частиною якого вона є.

19. Інтереси національної безпеки України вимагають в умовах сучасної воєнно-політичної обстановки істотного поглиблення стосунків з Організацією Північноатлантичного Договору (НАТО) і Європейським Союзом. Виходячи з того, що НАТО і Європейський Союз є гарантами безпеки і стабільності в Європі та в Євроатлантичному регіоні в цілому, Україна готується до повноправного членства в цих організаціях.

Активізація євроатлантичної інтеграції України з орієнтацією на вступ до НАТО як основи загальноєвропейської безпеки та пов’язане з цим глибоке реформування оборонної сфери держави відповідно до європейських стандартів належать до найважливіших пріоритетів як зовнішньої, так і внутрішньої політики.

20. У разі загрози агресії чи здійснення акту агресії Україна вживає заходів до її відсічі та звертається до Ради Безпеки ООН, європейських організацій безпеки, до держав згідно з Меморандумом про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, застосовує кризовий консультативний механізм відповідно до положень Хартії про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного Договору.

21. Україна як держава ? член ООН та ОБСЄ, особливий партнер НАТО та учасник Ради євроатлантичного партнерства і програми ПЗМ, усвідомлюючи свою відповідальність у справі підтримання міжнародного миру і безпеки, бере активну участь у діях і заходах багатонаціональних сил, що створюються за згодою Ради Безпеки ООН для запобігання конфліктам та для їх розв’язання.

Україна розглядає участь у міжнародних миротворчих операціях як важливу складову своєї зовнішньої політики та забезпечення регіональної воєнної безпеки. З цією метою Україна виділяє із складу Збройних Сил України, інших військових формувань необхідні сили,  засоби і підтримує їх у належному стані готовності, а також виділяє миротворчий персонал.

III. Воєнно-стратегічна складова Воєнної доктрини

1. Метою оборони України