• In English
  • Інтерв'ю Віце-прем'єр-міністра Валерія Вощевського газеті "День" від 21.08.2015
    опубліковано 21 серпня 2015 року о 14:12

    Валерій ВОЩЕВСЬКИЙ: «Ми знайдемо адекватні відповіді»

     

    Нинішній Віце-прем’єр-міністр України Валерій Вощевський увійшов у велику політику на парламентських виборах 2002 року в нині вже підзабутій «Команді озимого покоління» під номером 5. Сьогодні він представляє в Уряді Радикальну партію Олега Ляшка. І це, мабуть, іноді створює для нього певний дискомфорт. Та й коло обов’язків — не з найлегших. Звідси й перші запитання.

     

    КОАЛІЦІЙНИЙ УРЯД — ТО НАСАМПЕРЕД ПРЕМ’ЄР-МІНІСТР

    — Віце-прем’єр з інфраструктури — це...

    — В уряді немає такої посади. Я просто віце-прем’єр. Не перший, не другий і не третій. Прем’єр-міністр у нас мудра людина. Він розуміє, що статус першого заважає працювати. Та якщо ця людина ще й, не дай Боже, з іншої політсили... А в Арсенія Петровича є три рівні за своїм статусом заступники. Я з такою позицією цілком згоден.

    — І все ж сфера вашої відповідальності, як на мене, досить широка та надзвичайно вагома. У вас не буває моментів, коли хочеться усе це кинути й тихо, спокійно поринути, скажімо, в бізнес?

    — Ні. Такого не буває. Мені вже не вісімнадцять і навіть не сорок п’ять. Я добре розумію, що в тих умовах, у яких зараз перебуває і країна, і уряд, кожен має бути на такій позиції, яка відповідає його фізичним і моральним можливостям та якостям. Але якщо не тільки ти сам, а й однодумці з твоєї політичної сили вважають, що ти здатен нести таку ношу, то ти мусиш це робити і робити правильно. Особливо, в тому разі, якщо твої знання та твій досвід можуть допомогти країні, її громадянам, щось підказати друзям та колегам. Водночас себе треба постійно підтримувати в тонусі, бути на тому рівні, коли можеш сприяти ухваленню ефективних рішень і добиватися їх виконання.

    — В уряді ви представляєте Радикальну партію, яка іноді претендує на роль своєрідної опозиції у складі коаліції. Як ви в таких ситуаціях відчуваєте себе на засіданнях Кабміну?

    — Коаліційний уряд, як відомо, утворено різними політичними силами зі своїх представників. Чи посилює це уряд? Я думаю, що відповісти треба негативно. Якщо коаліція політичних сил обрала прем’єр-міністра і довірила йому формувати уряд, доручила нести відповідальність перед тією ж коаліцією, перед парламентом, перед країною за політику, яку проводить уряд, то його слово в процесі створення уряду має бути визначальним і вирішальним. Жодна коаліційна сила не має права нав’язувати голові уряду ту чи ту кандидатуру. Наголошую: не має права нав’язувати. Рекомендувати — можна. Але саме прем’єр і тільки він має право ухвалювати остаточне рішення щодо членів його Кабінету, оскільки відповідальність за все, що робить уряд насамперед лежить на ньому та на його політичній силі. Чи так сталося в процесі формування цього уряду? М’яко кажучи, не зовсім.

    Низка кандидатур увійшла до уряду, я це бачу зсередини, без погодження з прем’єр-міністром. Не виключаю, що їх йому нав’язали. Мені хотілося б стверджувати, що наш уряд працює чітко, як швейцарський годинник, але це нам не завжди вдається. І приклад цього — Міністерство екології і природних ресурсів України, одне з найбільших за функціоналом у нашій державі. У його складі низка величезних структур, які раніше були самостійними відомствами. Це колишні мінгеології, міністерство водного господарства й меліорації, частина МінНС (зона відчуження Чорнобильської АЕС та сама ця станція), нарешті велика, кадрово і за значенням, державна інституція з питань охорони навколишнього природного середовища. І раптом на цю посаду призначається за квотою однієї з політсил, так би мовити, випадкова людина. Тож у законодавстві слід передбачити, що коаліційний уряд — це насамперед прем’єр-міністр, а далі вже люди добираються за рішенням та принаймні згодою головного політика держави, що відповідає за дії уряду.

     

    ДЕ ЗНАЙТИ НОВОГО КІРПУ?

    — Чим пояснюється, що ви в тій або тій формі виявляли незадоволеність керівниками всіх «відомств», які вам підпорядковані? Шевченко звільнений, Демчишин, можливо, незабаром розділить його долю, хто біля керма в Укрзалізниці і сьогодні не дуже зрозуміло. У Завгороднього якась дивна посада — глава комісії з реорганізації — виконуючий обов’язки генерального директора. Чи знаходите ви сьогодні спільну мову з міністром інфраструктури Пивоварським?

    — У Завгороднього дуже зрозуміла посада. З одного боку, він виконує обов’язки очільника Укрзалізниці, з іншого — керує реорганізацією галузі. Отже, і Пивоварський, і Завгородній — ключові фігури у надзвичайно важливій справі, яка називається реформування інфраструктури нашої країни. Йдеться і про Укрзалізницю, і про Укравтодор — дві базові системи, проблеми яких дуже сильно позначаються на всій нашій економіці. Ці галузі забезпечують не просто перевезення вантажів та пасажирів, вони є вирішальними для десятків і сотень тисяч технологічних процесів і, за великим рахунком, саме вони зшивають українські регіони в єдину унітарну країну. Ми в цьому щодня все більше переконуємося, бо маємо дві теми і водночас проблеми: вивезення вугілля з Донбасу та експорт наших рекордних врожаїв зерна.

    Успіх у цих справах сьогодні залежить від Укрзалізниці та портів. Пивоварським та Завгороднім я, не хотілося б перехвалити, задоволений, їхні галузі... працюють. Що стосується Завгороднього, то, не забувайте, він — залізничник, як то кажуть, профі, що розуміє суть проблем і вміло їх вирішує. Мені здається, що ця людина — на своєму місці. Мине трохи часу, і я, мабуть, зможу змінити «здається» на «впевнений». Я говорив Пивоварському: в Укрзалізниці потрібні швидкі кадрові зміни. Сьогодні він їх зробив, але трохи забарився — на півроку. Однак усе ж таки зрозумів, що тільки фахівець, який піднявся із самого низу, може приймати адекватні нинішній ситуації рішення.

    А щодо Укрзалізниці, хочу зауважити, на її базі буде створено публічне акціонерне товариство, після чого і буде шляхом відкритого конкурсу призначено керівника.

    — Може, у нас з’явитися новий Георгій Кірпа?

    — Ця людина залишила помітний слід не тільки в історії Укрзалізниці, а й у історії нашої країни. Я його добре знав — потужна, унікальна людина. Назагал керівник високого державного рівня, що зробив дуже багато позитивного... Його всі до сьогодні пам’ятають за те, що він встиг побудувати. Людей саме такого масштабу сьогодні не вистачає в уряді. І щоб дорости до такого рівня, скажімо, до посади міністра, треба показати не тільки у своєму професійному середовищі, а й суспільству в цілому, що ти людина, яка вже готова до такої діяльності. Сумно, що у нас нерідко на високі посади потрапляють люди, які до того ніколи й нічого не чули про галузь, яку їм з якогось дива доручають очолити, і навіть за одним своїм віком не готові до цього. Я за те, щоб до керівництва ставали молоді. Однак для цього потрібні знання та досвід. Ми ж є інколи свідками (не хотів би вживати цього слова, але інакше не скажеш) безвідповідального підходу до високих кадрових призначень з боку керівників окремих політичних сил.

     

    ВІЙНА... ЗА ВУГІЛЛЯ

    — У країні війна, корупція, спад виробництва, безробіття, бідність, страждає довкілля, хворіють люди. Яка з проблем, а точніше — яка із загроз вас турбує сьогодні найбільше і вимагає від вас найбільше часу? Які пропонуєте невідкладні рішення?

    — Як і всіх, мене сьогодні найбільше турбує війна. Це наша найбільша і найголовніша проблема, яка впливає на всі сфери нашого життя і, перш за все, на економіку. Втрати від війни — це колосальний удар. І найстрашніше, що ми втрачаємо людей. На такі виклики далеко не всі країни могли знайти відповіді. Ми, я переконаний, знайдемо. І мені, і всьому урядові саме цьому доводиться приділяти найбільше уваги. Хай би що там свого часу казали про президента Леоніда Кучму, але ми сьогодні мали б у нього багато чого повчитися. Коли я працював у його уряді, то діяла жорстка президентська вертикаль. Ми нещодавно почули від Президента України та від прем’єр-міністра, що у вересні уряд буде переформатований. Хто піде, хто залишиться — цього ми поки що не знаємо. Проблеми, в тому числі енергетичні, пов’язані з зимою, яка наближається, нам поки що вдається вирішувати. Але загрози ще повністю не знято.

    — Як керівникові Антикризового енергетичного штабу вам доручено координувати роботу щодо завезення до України вугілля, якого нині сильно не вистачає енергетиці. Склади порожні, дефіцит потужності генерації 2 ГВт...

    — Дефіцит потужності в різні дні складається по-різному. Коли під керівництвом прем’єра відбувалося засідання Антикризового енергетичного штабу, було ухвалено рішення про створення міжвідомчої комісії, куди входять керівники або заступники міністерств і силових відомств. Хотілося б, щоб усі ухвалені і штабом, і комісією рішення виконувалися одномоментно й одразу давали позитивні наслідки. Однак все це потребує якогось часу.

    Проте дещо вже вдалося зробити. Хіба що за винятком накопичення вугілля на зиму. Як мали 1,3 мільйона тонн на складах, так і маємо, тоді як на цю дату там уже має бути 2,5 мільйона. Треба ще більше мільйона тонн додати. Для цього проведено колосальну роботу в різних напрямках, включаючи навіть мінський формат.

    Проблема полягала в тому, що пошкоджені залізничні колії. Залишався лише один напрямок для транспортування вугілля. А сьогодні їх уже три — відремонтовані, відновлені напрямки, за якими вже відбувається рух поїздів. Ми щоденно контролюємо ситуацію в районі станції Микитівка з виходом на станцію Артемов-2, і якщо втримаємо там ситуацію, то завдяки цьому зможемо забрати з Донбасу все те вугілля. А там, за нашими точними підрахунками, два, а то й три мільйони тонн антрациту. Альтернативи цьому вугіллю немає. Імпортне вугілля значно дорожче. Але ми й звідти будемо завозити, якщо виникатимуть непереборні проблеми. Колію ми там відремонтували, але останні декілька днів сепаратисти посилили бойові дії...

    — Перевозити вугілля через територію Росії безпечніше? Про це також ішлося на засіданні штабу?

    — Потреба ухвалити таке рішення була давно. Історично схема роботи залізничної дороги так склалася, та й між залізницями сусідніх держав у всьому світі є постійний обмін рухомим складом. До нас заходять вагони з різними вантажами, що йдуть транзитом із Росії, так само і ми маємо технічну можливість здійснювати перевезення через територію сусідньої держави, якщо з тимчасово не контрольованої території України не можемо провезти такі життєво важливі товари, як антрацитове вугілля. Поблизу Луганська є, приміром, станція Красна Могила. Там ми виходимо за наші межі й повертаємось на станції Валуйки під Харковом. Такий маршрут ми зараз вимушено пробуємо організувати, і, я впевнений, це рішення правильне. Це трохи дорожче, ніж везти по Україні, але все одно дешевше, аніж із Південної Африки. Для нас це буде вже четвертий маршрут, завдяки якому можна вивезти якомога більше вугілля із Донбасу.

    — А якщо Росія введе санкції?

    — Все можливо. Тоді цей маршрут закриється. І будемо адекватно реагувати. Сьогодні ж можливість для нього технічно та організаційно є. І ми її будемо використовувати.

    — Чи згадуєте ви інколи про Крим і громадян України, котрі живуть там, а також про бізнес, який там працював і працює? Зокрема, в Криму є порожні, а також досі завантажені вагони, які належать Україні та яких нам зараз дуже бракує. Про це, крім іншого, йдеться в доповіді, підготовленій офісом бізнес-омбудсмена України. Будете з цим щось робити?

    — Ми, звичайно, ні на мить не забуваємо про те, що Крим — це наша територія. Урядова політика в цьому плані однозначна. Юридично Крим вважається вільною економічною зоною, є цілий ряд рішень, які дають можливість українському бізнесу так чи інакше там працювати, хоча це, звичайно, не просто. Щодо рухомого складу, який там залишився, то, я гадаю, ми найближчим часом розв’яжемо цю проблему. Його нам уже й зараз віддають, але хочуть, щоб ми заплатили. Сподіваюся, що ми його отримаємо безкоштовно, бо він же таки наш. Це здебільшого власність українських комерційних структур, які свого часу були або куплені, або орендовані приватними перевізниками. Перемовини з цього питання тривають.

     

    СЕМИМЕТРОВА ДОРОГА, АЛЕ БЕЗ ЯМ ТА ВИБОЇН

    — Дуже багато нарікань на дороги. Якість їхнього будівництва навіть чомусь моніторили іноземні компанії. Навіщо, якщо ми й без них знаємо, що на будівництві доріг крадуть матеріали?

    — Зі станом доріг у нас історично багато проблем. Одна з ключових — це нестача фахівців високо рівня. Крім того, на дорогах у нас крадуть. А дорога — доволі складний інженерно-технічний комплекс. Якщо їй чогось при будівництві недодали — вона страждає, псується. Погано організовано ремонтні роботи, поточні й капітальні. Для цього треба мати відповідний ресурс. А що таке поточний ремонт, який призначений для того, щоб підтримувати дорогу в нормальному стані? Якщо пропустити строк для ремонту, то дорога, як і моя чи ваша машина, поламається. Спочатку виникнуть тріщини, потім ями, а далі покриття вже стає практично непроїзним. А ми десятки років не приділяли уваги утриманню і ремонту доріг.

    Попередні уряди захопилися будівництвом. Це величезні витрати, які в десятки разів перевищують кошториси на експлуатацію та ремонт. Проте якщо використовувати наявні у нас ресурси на те, щоб підтримувати наявну систему доріг у належному стані, то ми не отримаємо, звичайно, автобанів або доріг першої категорії. Це буде звичайна наша семиметрова дорога, але без ям та вибоїн, і тому придатна для проїзду. У цьому напрямку нам слід би рухатися: спочатку витратити кошти на ремонти, забезпечити утримання доріг, а вже потім, додавши й іноземні кредити та інвестиції, будувати щось нове — нарощувати мережу доріг, у тому числі й першокласних за європейськими стандартами. Але найперше — це ремонт! Ми цього не робили. Все, що у нас було, за винятком витрат хіба що на зимове утримання, кидали на будівництво. Тут і наслідки показати можна — привезти високопосадовця, перерізати стрічку перед виборами. До того ж, будівництво дає можливість недобросовісним людям думати не про дорогу, а про свою кишеню. На будівництві доріг красти легше.

    І сьогодні ми вимушені повертати політику на 180 градусів, щоб хоча б наступного року займатися здебільшого ремонтами. Будівництво також буде, але за кредити Європейського банку реконструкції та розвитку, започатковані три-чотири роки тому. Це, зокрема, дорога від Києва до Харкова, яка вже дійшла до Лубен. А невеликий ресурс, що його надає бюджет, буде спрямований на ремонти. У цьому суть державної політики в дорожній галузі. І саму систему «Укравтодору» будемо реформувати. Ми — єдина країна на пострадянському просторі, яка цього не зробила. Відтак величезні кошти йдуть не на дороги, а на утримання цієї системи. У нас близько 170 тисяч кілометрів доріг, і всі рішення щодо них ухвалюють у Києві. За державою слід залишити максимум тисяч двадцять доріг загальнодержавного значення, а решту передати, включно з фінансуванням, на обласний рівень. Щоб місцева громада бачила, які має ресурси, шукала додаткові й ощадливо, з користю для свого регіону все це витрачала.

    — Чи підтримає держава ініціативу Саакашвілі про дорогу Одеса — Рені?

    — Абсолютно правильна пропозиція. В уряді про цю дорогу знають. Зараз вона, м’яко кажучи, в дуже критичному стані. А значення її надзвичайно велике і найперше — для Одеської області. Її треба було привести в порядок ще років десять тому, як і багато десятків інших наших доріг.

    Віталій КНЯЖАНСЬКИЙ, «День»