українська російська англійська
Керівники урядів Української Радянської Соціалістичної Республіки

 

 

 

КОРНІЄЦЬ

Леонід Романович

 

(1901 – 1969)

(керував урядом:

вересень 1939 р. – лютий 1944 р.)

 

Народився 21 серпня 1901 р. у м. Бобринець Єлизаветградського повіту Херсонської губернії, нині Кіровоградської області, у родині службовця, садівника Бобринецької міської управи.

Вищої освіти не здобув. Закінчив церковно-парафіяльну школу (1914), чотирикласне вище початкове училище (1918), 5-й клас гімназії (1920), профтехнікум (1922) – всі у м. Бобринець – та 1-й курс Бакинського політехнічного інституту (1924).

Трудове життя почав з 16 років – працював чорноробом, наймитував, заробляючи на навчання. Після закінчення профтехшколи до жовтня 1922 р. працював мотористом у слюсарно-кустарно-механічних майстернях Бобринця. Відтоді й до квітня 1925 р. був помічником учителя у 5-му Кавказькому стрілецькому полку 2-ї Кавказької стрілецької дивізії РСЧА.

Після демобілізації до жовтня 1927 р. керував районним будинком селянина у містечку Братське Єлизаветградського округу, завідував відділом народної освіти Братського райвиконкому, агітпропвідділом райкому КП(б)У в с. Велика Виска Єлизаветградського округу, працював технічним секретарем Єлизаветградського ОВК 1 (нині м. Кіровоград).

У жовтні 1927 р. призначено завідуючим школою селянської молоді м. Братське, у вересні 1928 р. очолив Єлизаветградську сільськогосподарську профшколу. Від листопада 1929 р. працював інспектором відділу народної освіти Єлизаветградської міськради, згодом – заступником голови Новопразького райвиконкому.

Сходження молодого адміністратора щаблями ієрархічної драбини не було безхмарним: у 1928 р. окружна Контрольна комісія КП(б)У оголосила йому сувору догану з попередженням «за халатне ставлення до обов’язків голови Надзорчої ради сільськогосподарського кредитового товариства, яке допустило кредитування відповідальних  робітників району». Партстягнення зняли у 1936 р. 2

Незважаючи на це, у червні 1931 р. Л.Корнієць потрапив на керівну роботу – понад два роки працював завідуючим оргвідділом Новопразького райкому КП(б)У, згодом – другим секретарем Долинського райкому КП(б)У. Від грудня 1936 р. очолював Магдалинівський райком, від грудня 1937 р. був виконуючим обов’язки першого секретаря Мелітопольського райкому на Дніпропетровщині.

Від лютого до серпня 1938 р. виконував обов’язки другого секретаря Дніпропетровського обкому КП(б)У. Рекомендував його на цю посаду Д. Коротченко, щойно призначений головою уряду УРСР. У висновку відділу керівних партійних органів ЦК КП(б)У (21 лютого 1938 р.) зазначалося: «Тов. Корнієць Л.Р. має великий досвід керівної партійної роботи, знає сільське господарство, радянську роботу. Останній час працює 1-м секретарем крупного, Мелітопольського райкому КП(б)У. Тов. Коротченко характеризує його як серйозного, ініціативного партробітника. Можна висунути 2-м секретарем Д/Петровського обкому КП(б)У»3. У 1938 р. Л. Корнійця обрали депутатом ВР республіки.

25–28 липня 1938 р. у Києві працювала перша сесія ВР УРСР першого скликання, під час якої Л. Корнійця обрали головою Президії ВР.

Через рік, на виконання рішення пленуму ЦК КП(б)У (22–23 липня), Президія ВР УРСР 28 липня 1939 р. призначила Л. Корнійця головою РНК УРСР. До виконання своїх посадових обов’язків новопризначений керівник уряду приступив з вересня.

Восени 1939 р. до Радянського Союзу, а відтак і до УРСР, було прилучено західноукраїнські терени. У перебігу радянізації щойно приєднаних територій, яку планували й скеровували з Москви, певну роль відігравав і РНК УРСР. Так, 9 листопада 1939 р. Л. Корнієць підписав постанову РНК № 1295 «Про асигнування коштів на проведення екскурсії делегації Західної України по областях УРСР», згідно з якою виділялося 170 тис. крб. Харківському, Дніпропетровському, Одеському, Запорізькому облвиконкомам та Київській міськраді для «належного ознайомлення» західноукраїнських делегатів із перевагами «радянського способу життя». 10 грудня того ж року Управлінню справами Раднаркому   було   асигновано   ще 120 тис. крб. «на витрати по Західній Україні».

Відповідно до вказівок московського центру компартійно-радянське керівництво республіки вжило заходів до одержавлення промисловості. 8 грудня 1939 р. Л. Корнієць разом з М. Хрущовим підписав спільну постанову № 1618 РНК УРСР і ЦК КП(б)У «Про кооперативні організації західних областей УРСР», якою Укоопспілці доручалося «приступити до організації споживчих товариств у західних областях УРСР на основі статуту, затвердженого постановою Раднаркому Союзу РСР і ЦК ВКП(б) від 25 січня 1939 р.». Водночас пропонувалося: «Існуючі кооперативні центри в західних областях УРСР: Центросоюз (український), його окружні союзи, відділи польського союзу кооперативів «СПОЛЕМ», союзи «Народна торгівля», «Сільгосподар», Маслосоюз, єврейський Молочарсоюз і ревізійні союзи українських і російських кооперативів влити в систему Укоопспілки, з передачею торгово-технічних баз, грошових і матеріально-майнових цінностей правлінням Укоопспілки, що організуються».

Відповідно до указу Президії Верховної Ради СРСР «Про націоналізацію промислових підприємств і установ на території Західної України» (4 грудня 1939 р.) уряд республіки ухвалив 14 грудня власне однойменне рішення. 11 березня 1940 р. Л. Корнієць підписав дві специфічні постанови РНК УРСР: «Про передачу НКВС Союзу РСР та УРСР будинків на курортах західних областей України» та «Про передачу Народному комісаріату оборони СРСР будинків на курортах областей Західної України».

Раднарком республіки фінансував також друкування численної пропагандистської літератури й виготовлення відповідної наочності, що нестримним потоком спрямовувалися тоді до Західної України. Так, 19 грудня 1939 р. урядовим рішенням виділялося 207 тис. крб. «на сплату вартості літератури, портретів та брошур, виготовлених Держполітвидавом при Раді Народних Комісарів УРСР та надісланих на територію кол[ишньої] Західної України». Того ж дня ще однією постановою РНК 10 тис. крб. спрямовувалося на «оплату вартості експозиційних матеріалів, виготовлених для відділу Сталінської Конституції Центрального історичного музею і відправлених до м. Львова».

У роки війни СРСР з нацистською Німеччиною Л. Корнієць був одним із організаторів евакуації на схід промисловості республіки, а також розгортання радянської партизанської та підпільної боротьби на окупованій території УРСР. Він входив до складу вузького нелегального ЦК КП(б)У, створеного за постановою політбюро ЦК ВКП(б) 2 жовтня 1942 р. для керівництва підпільно-партизанським рухом на території України. Одночасно як голова Раднаркому УРСР проводив значну роботу щодо забезпечення діючої армії зброєю, боєприпасами, матеріально-технічними засобами та ін.

Фактично Л. Корнієць упродовж війни був керівником уряду УРСР лише «на півставки». Обов’язки голови РНК він виконував до липня 1941 р., згодом (липень 1941 р. – жовтень 1942 р.) був членом Військової ради Південного та Північно-Кавказького фронтів, Чорноморської групи військ. У жовтні 1942 – травні 1943 р. вернувся до керівництва Раднаркомом УРСР, відтак – до вересня 1943 р. – знову був членом Військової ради, але вже Воронезького фронту. І лише у вересні 1943 р. вернувся до виконання своїх посадових обов’язків щодо керівництва Раднаркомом УРСР, щоправда, лише на півроку.

Початок визволення території республіки від німецької окупації збігся з 25-річчям проголошення радянської влади в Україні. 25 грудня 1942 р. у Москві, в Колонному залі Будинку спілок відбулися урочистості, присвячені цій події. Голова РНК УРСР виступив на цьому зібранні з доповіддю, в якій розповів про терор загарбників, масове знищення цивільного населення, водночас наголосивши: «Не вперше волелюбний український народ піднявся на священну вітчизняну війну, не вперше він перемагає труднощі і тягар боротьби. Ми непохитно віримо в нашу перемогу і ми переможемо в цій боротьбі». Повідомивши про успіхи Червоної армії, яка вже визволила від гітлерівців кілька десятків населених пунктів Ворошиловградської (нині Луганської) області, Л.Корнієць закликав до активної боротьби з ворогом.

27 лютого 1943 р. у Москві РНК УРСР і ЦК КП(б)У ухвалили відновити роботу шкіл у районах республіки, звільнених від окупації. 14 березня партійно-державним керівництвом УРСР було підписано постанову про організацію Центральної комісії з питань допомоги пораненим і хворим бійцям і командирам Червоної армії.

У вересні 1943 р. відбувся переїзд з Москви до Харкова Президії ВР УРСР, РНК УРСР. 10–15 січня 1944 р. відбувся переїзд до столиці України Президії ВР, Уряду УРСР, ЦК КП(б)У та низки наркоматів і центральних організацій республіки.

У 1943–44 рр. Л. Корнієць неодноразово відвідував визволені від окупації райони з метою відновлення роботи партійних і радянських органів, відродження народного господарства, налагодження роботи культурних закладів. Так, 16 січня 1943 р. було визволено Міловський район Ворошиловградської області. Л. Корнієць разом з головою Президії ВР УРСР М. Гречухою і секретарем Ворошиловградського обкому партії А. Гайовим 1 лютого того ж року провів нараду з місцевим партійно-радянським активом, під час якої обговорювалися питання відновлення радянської адміністрації, відбудови зруйнованого народного господарства.

Очевидно, саме в цей час Л. Корнієць потрапив у немилість Й. Сталіна. Мемуари М. Хрущова прояснюють ситуацію: «Сталін почав розповідати, на мій погляд, в образливому тоні, як він викликав Корнійця й давав йому таке завдання: «Ось почали визволяти Україну. З’ясуйте потреби і складіть список того, що вам буде потрібно для України». Корнієць висунув свої прохання, попросив якийсь мізерний дріб’язок. А Сталін збиткувався із нього: «Людина цілковито не уявляє, з якими потребами зіткнеться, коли приступить до керівництва справою. Тому ви (тобто Хрущов. – О. Р.) візьмете згодом на себе організацію уряду й керівництво тими районами України, які визволяє Червона Армія».

5 лютого 1944 р. Президія ВР УРСР увільнила Л. Корнійця від обов’язків голови РНК УРСР (головування перейшло до М. Хрущова). Шоста сесія ВР УРСР 1-го скликання (березень 1944 р.) затвердила Л. Корнійця першим заступником голови уряду республіки. На цій посаді він працював до березня 1950 р. Від березня 1950 до листопада 1953 р. був заступником голови РМ УРСР. Згодом обіймав посади у союзному уряді: з листопада 1953 р. – член Бюро з сільського господарства та заготівель при РМ СРСР та водночас міністр заготівель СРСР, з травня 1956 р. до 1958 р. – міністр хлібопродуктів СРСР, 1958– 61 рр. – голова Державного комітету РМ СРСР із хлібопродуктів – міністр СРСР, у 1961–63 рр. – перший заступник голови Державного комітету заготівель РМ СРСР – міністр СРСР, з січня 1963 р. – голова Державного комітету заготівель РМ СРСР – міністр СРСР.

Помер Л. Корнієць у Москві 29 травня 1969 р.

 

 

 

версія для друку